Ми лацарі війни, якої ви не знали! Ми - попіл гніву людського багать! Ми за країну душу й молодість поклали, Котра сьогодні нас не хоче впізнавать!
Ми сила, що нікому ся не скоре! Ми помсти дух - він воплотився в нас! Ми кров ворожу пролили у море, Як нам колись заповідав Тарас!
Ми змусили розквітнути зимою Червоні маки у лісах Капрпатськіх гір! Й що разу, ідучи із бою, Співали! Спів той чути й до сих пір!
А в тих піснях - незламна сила духа, Та, над якою вже не владен страх. І невимовна сива наша туга За тими, хто залишився в горах...
Ми не шукали слави та визнання, Ні блиску золочених нагород... І є сьогодні лиш одне бажання: Щоб подвиг наш не забував народ!
Коли ідем біля чужого ганку, То віримо що є на світі Бог, Якщо побачим чорну вишиванку - Безмовну подругу незнаних перемог... |