Ми лацарі війни, якої ви не знали!
Ми - попіл гніву людського багать!
Ми за країну душу й молодість поклали,
Котра сьогодні нас не хоче впізнавать!

Ми сила, що нікому ся не скоре!
Ми помсти дух - він воплотився в нас!
Ми кров ворожу пролили у море,
Як нам колись заповідав Тарас!

Ми змусили розквітнути зимою
Червоні маки у лісах Капрпатськіх гір!
Й що разу, ідучи із бою,
Співали! Спів той чути й до сих пір!

А в тих піснях - незламна сила духа,
Та, над якою вже не владен страх.
І невимовна сива наша туга
За тими, хто залишився в горах...

Ми не шукали слави та визнання,
Ні блиску золочених нагород...
І є сьогодні лиш одне бажання:
Щоб подвиг наш не забував народ!

Коли ідем біля чужого ганку,
То віримо що є на світі Бог,
Якщо побачим чорну вишиванку -
Безмовну подругу незнаних перемог...