У маренні із вицвілих фантазій,
Для зрячих пішоходів непомітно,
В блаженному лінивому екстазі,
Спить місто-привид із граніту.
Продавлені перини сміття, бруду,
Подушкою - бетонні піраміди.
Можливо, це підхоплено застуду,
Під час занурення у мутні відра…
Накрите ковдрою з мокрого снігу:
Оголене саме собі нестерпне.
В дрібній реальності калькує Ригу,
Засіявши бруківкою всю землю…
Пригадує травневий фрак із листя,
Парадно вдягнений бульваром,
Хизується цим сяючим намистом -
Майже єдиним Божим даром…
Ці спогади оживлюють скелети
Вже вдягнених в євро вікно хрущовок:
Горбатих свідків-монументів
Комедій з кукурудзи й перестройок…
Зневага вивісок з неону -
Куля в зупиненому серці,
Не бути зреченню поганьбленого трону!
І не ступати в металічних берцах…
Лишень би прохворіти сотню років,
Не піднімаючись з вибоїн,
Ховаючись від невідомих кроків,
Наче примарний скіфський воїн…



---