У маренні із вицвілих фантазій, Для зрячих пішоходів непомітно, В блаженному лінивому екстазі, Спить місто-привид із граніту. Продавлені перини сміття, бруду, Подушкою - бетонні піраміди. Можливо, це підхоплено застуду, Під час занурення у мутні відра… Накрите ковдрою з мокрого снігу: Оголене саме собі нестерпне. В дрібній реальності калькує Ригу, Засіявши бруківкою всю землю… Пригадує травневий фрак із листя, Парадно вдягнений бульваром, Хизується цим сяючим намистом - Майже єдиним Божим даром… Ці спогади оживлюють скелети Вже вдягнених в євро вікно хрущовок: Горбатих свідків-монументів Комедій з кукурудзи й перестройок… Зневага вивісок з неону - Куля в зупиненому серці, Не бути зреченню поганьбленого трону! І не ступати в металічних берцах… Лишень би прохворіти сотню років, Не піднімаючись з вибоїн, Ховаючись від невідомих кроків, Наче примарний скіфський воїн…
--- |