Ховаєш свій світ в ледь помітний навушник:
Red Hot щоранку дарять віру в гору зрушень…
Чому ж тікаєш від німих людей в метро?
Як холодно, може, гадаєш на картах таро?
Муруєш по п’ятницям звичку – твердість,
Закріплюєш досвід дешевим портвейном,
Хто вранці ще свій, під вечір вже - гість,
Так не побачивши тебе в повний зріст?
По черзі б’єш в залізні двері коридору,
Та забуваєш сходи, що ведуть нагору!
У Нього? Хочеш, звісно, бути однією,
Не відкидаєш самогубство як ідею,
А через день вже вкотре любиш жовту сферу,
Шепочеш як молитву свій “contra spem spero”…
Діагноз?
Симпатична і… жива, жива, жива без краю!
Вночі буває шкода, що тебе я не кохаю…


---