Поки сонце набереться сил,
Ітиме злива гірка,
І здаватиметься що суха постіль,
Але в сльозах вона злегка.

Три тижні без кохання і надії,
І я так довго знов в сльозах,
Хочу втекти туди де мрії,
Де сонце з"явиться в очах.

Туди де листя те багряне,
Устелить нам осінній путь,
Тоді кохання вже не стане,
Й життя не можна повернуть.

Кричиш мені, щоб зупинилась,
Та я тікаю вдалечінь,
Бо моя зірка народилась,
Де стяг багряний маячить.

Там сонце, день, надії марні,
Але далеко,я ти не шукай,
Я тут мов квіточка весняна,
Хоч і зів'яну, і нехай.

Барвінок стелиться під ноги,
Твої пісні вслухає день,
І так далеко шумить море,
А я не чую тих пісень…

Так марно тануть день за днем,
І місяць з сонцем знов змінились,
Ти згадуєш години тих богем,
Коли з тобою вперше ми зустрілись…

Але я пішла у час,
Тобі лиш сльози та барвінок,
На пам'ять залишилися про нас,
В слідах нетоптаних стежинок…

В стрічках коси моєй рудої,
Нерівним почерком листи,
Коли були ще ми з тобою,
Та їх не видно з висоти…

Сумні благання десь у небі,
Весь жаль і біль кохання у серцях,
Але нам разом бути вже не треба,
Ми залишились тільки у слівцях…



Слова не допоможуть повернути,
Мої пісні й кохання молоде,
Щоб тобі знову потонути,
В моє проміння золоте.

Щоб знов пізнати щастя долю,
Ти наздоганяєш мене вмить,
Але ні нащо я не проміняю волю,
Та полечу до неба у блакить…



---