Минає день, година минає,
минають швидше, ніж завжди
і твоєї посмішки світ не бажає,
не бажає так само, як і ти.
ти бачиш поламані душі,
блукають по вулицях, як і ти,
засинають у променях тиші,
небажаючи далі іти.
Ти ламаєшся знову,
не доводиш почате до кінця,
і зловісно шумить кров
навколо зрадливі серця.
Минає ця дурна година
і це вже не турбує, бо так щодня
і звісно - я вже не людина,
куди запроторилась моя душа!?
Невже сонце колись мені світило?
лише палило мене дотла,
невже я щось змінила?
таким беззмістовним стало життя...

---