Дурненький, та що ти таке кажеш!
Неможливо танцювати під тишу?
Віддаватись музиці, цілувати дощ?
Я буваю занадто дивною для тебе?
Занадто дикою? Ти міг би звикнути...
Ти мав би зникнути...
Кажеш мені потрібно покинути ілюзії?
Триматись за щось справжнє,
за пластмасу і залізо? Знаєш
скоро 12-та година, давай прощатись
вже пізно....
Дійшовши разом до центру систем координат,
наші шляхи розійдуться...
Ти обереш звичні, реальні 1, 2, 3:00...
я ж зверну у мінуси, все-одно ти давно
в обіймах іншої, теплої, не моєї весни
А ти б міг теж спробувати - це не страшно!
Так, звідти нема дороги назад, тільки вверх,
до вогнів...
посміхнись мені....
Чуєш мелодію. що лине з музичної скриньки у моїх грудях?
як розливаються сріблом подаровані тобою дзвіночки
в моїй голові? ні?
Ми різні....
Я народжуюсь влітку, простягаю руки сонцю,
ти римуєшся з осінню...
а я відчуваю з кожним словом спустошуюсь,
віддаюсь тобі повністю....
А ти не віриш і лиш міцніше стискаєш руку.
Кажеш все це дурниця? все не реальне?
Я забагато мрію? Ні! не захворіла!
я не жартую....
Ти знаєш, я трохи стомилась
і паморочиться в голові....
я напевно от-тут ненадовго приляжу....
І струмом останнє тепло по твоїй руці...


---