Немов на крилах вдень літаю,
Приходить ніч і я страждаю,
Минають тижні – легше не стає.
Мені болить вдень – я мовчу,
Вночі із відчаю кричу –
Це моє серце гіркі сльози ллє.
Вдень тихо по тобі зітхаю,
Щоночі пристрасно бажаю,
Будь-кого таке з розуму зведе,
А я живу і я працюю,
Мовчу, страждаю і сумую,
Це доля випробовує мене.
А поки зрозуміти мушу,
Скільки ще правил я порушу,
Поки знайду справжнісіньку себе.
В мені, немов на полі бою,
Зійшлися розум із любов”ю –
Хто переможе, а хто кого вб’є.
Вдень наче глузд перемагає,
Вночі кохання накриває
І я ніяк не розумію, чого хочу,
Чому завжди тебе чекаю,
Очами скрізь тебе шукаю,
Чому так гірко плачу я щоночі.
У колі друзів я жартую,
Коли одна я – то сумую,
Сиджу в кімнаті і у темряву шепочу,
Напевно все ж не те роблю я,
Можливо хтось розкритикує,
Але з тобою бути дійсно хочу.
Я вперше відчуваю шкоду,
Що маю таку гарну вроду,
Але не можу нею я тебе скорити,
З тобою бути не маю права,
Тебе забути – не легка справа,
І я не знаю, як з цим далі жити.
Ти такий стильний і вродливий,
Веселий, добрий і кмітливий,
Я вдячна долі, що звела мене з тобою,
Та я не завжди все ціную,
Що моя доля мені дарує
І я не задоволена собою.
Воліла б я тебе забути
І голос твій більше не чути,
В собі бажання тебе швидше вбити,
Не хочу мати я нагоду
Щоденно бачить твою вроду,
Хочу тебе скоріше розлюбити.
Нажаль, мене не розумієш
І дружнім словом не зігрієш,
Тобі проблем створила забагато,
Мене як муза надихаєш,
Напевно, сам того не знаєш,
Що спілкуватися з тобою просто свято!



---