Кохання - дивна і водночас чудова штука,
Воно може зробити геть усе:
І змусити людину забути усі муки,
І змусити її згадати все.

Ось так і в мене: в усьому винне лиш кохання.
У тому, що пишу зараз вірші,
І в тому, що не можу занути я до рання -
Про нього одного думки мої.

Складне воно, кохання, а зрозуміть можливо
Від певної пори, після межі.
А його в мої юні тринадцять особливо
Не можна до кінця ще зрозуміть.

\"Закохуватись рано\", - казала мені мама,
Та що я можу із цим поробить?
Адже кохають люди не пізно і не рано.
У всіх нас є серця, і треба жить.

Всім людям треба жити, радіти і кохати,
Але лиш серцем ми кохаємо.
І як тоді оце все мені мамі сказати?
Бо ж серцю наказать не можемо.

Сама не розумію, чому його кохаю;
Не знаю я, навіщо і за що.
Але я відчуваю, і я це точно знаю,
Що дуже сильно я його люблю.

Нічого я з собою не можу поробити,
Хоч знаю, що не любить він мене.
Та все одно не можу його я не любити,
бо складне те кохання чарівне.