Чому, так важко дихати мені?
Чому, сльозяться очі по весні?
Чому, на серці попіл і смола?
Як, другом, ти – мене назвать змогла?

Я втратив сон: солодкий і п’янкий!
Пізнав любов я – гріх такий терпкий!
Згорів, пропав – для світу і для люду!
І бачу я твоє ім’я по всюду!

У пам’яті кіно, з одним героєм,
А навкруги чомусь всі ходять строєм.
На згарищах пізнав багато друзів,
І ми без слів зійшлись в однім з союзів!

Усе кінець, ось титри – два ім’я у них!
Твоє й моє, а далі смайлик із сумних.
Уже перо в руці моїй гаряче,
І за життя, таке, чорнило плаче.