«Дідусю, що таке менталітет?» - Я запитав, коли ми в поле вийшли. «Ой, хлопче, як ти вчув його і де, Чи вигадав тепер його навмисне? Який там, в Бога, ще менталітет - На Україні говорили вдача! Понагородять слів тих, як штахет, Понадають їм імена собачі...» Дідусь ще трішки щось побубонів (сердивсь на теє хитроумне слово) А потім усміхнувся, подобрів Й почав зі мною вести вже розмову: «Це вдача, внучку, значить яка в нас. Не нас з тобою - цілого народу, Які ми є, що вмієм, без прикрас, Характеристика, сказать, цілого роду! А вдача, хлопче, в нас не бунтівна, В нас вдача шахтара і хлібороба, І сталевара вдача, й бджоляра, Як стисло -трударя, а не нероби! В нас нація потужних відкриттів, В нас нація нескінченних талантів, Як треба веселитися в житті - То навіть співаків і музикантів! В нас нація хороших хазяїв, (Хоча батьків і звезли до Сибіру) У дітях залишився їх укрій, В серцях осіла ще дідівська віра! І все в нас добре було би, коли б Ми ні на мить не вміли забувати, Що нам разом триматися велить Вітчизна наша, для народу мати! А то ми всі такі вже хазяї, Що дальше свого тина ніц не бачим, І кожен сам для себе лиш жиє, Що краще лиш в сусіда добре бачить. Усі на плОтах дружно постаєм, Усі новини дружно повідаєм, Усе говорим, що воно і з чим - Та дальше плоту і не виглядаєм. А от коли нам тикнуть кулаки, Коли вже так дістануть нас «на синьо» - Тоді беремо вила і кілки І б*ємо без розбору й всеї сили!
Така-то вдача, чи менталітет (Ну і придумають же слово те, їй Богу!) Напевне, то якийсь інтелігент Про вдачу перевів на іншу мову.»
«Дідусю, що таке менталітет?» - Я запитав, коли ми в поле вийшли. «Ой, хлопче, як ти вчув його і де, Чи вигадав тепер його навмисне? Який там, в Бога, ще менталітет - На Україні говорили вдача! Понагородять слів тих, як штахет, Понадають їм імена собачі...» Дідусь ще трішки щось побубонів (сердивсь на теє хитроумне слово) А потім усміхнувся, подобрів Й почав зі мною вести вже розмову: «Це вдача, внучку, значить яка в нас. Не нас з тобою - цілого народу, Які ми є, що вмієм, без прикрас, Характеристика, сказать, цілого роду! А вдача, хлопче, в нас не бунтівна, В нас вдача шахтара і хлібороба, І сталевара вдача, й бджоляра, Як стисло -трударя, а не нероби! В нас нація потужних відкриттів, В нас нація нескінченних талантів, Як треба веселитися в житті - То навіть співаків і музикантів! В нас нація хороших хазяїв, (Хоча батьків і звезли до Сибіру) У дітях залишився їх укрій, В серцях осіла ще дідівська віра! І все в нас добре було би, коли б Ми ні на мить не вміли забувати, Що нам разом триматися велить Вітчизна наша, для народу мати! А то ми всі такі вже хазяї, Що дальше свого тина ніц не бачим, І кожен сам для себе лиш жиє, Що краще лиш в сусіда добре бачить. Усі на плОтах дружно постаєм, Усі новини дружно повідаєм, Усе говорим, що воно і з чим - Та дальше плоту і не виглядаєм. А от коли нам тикнуть кулаки, Коли вже так дістануть нас «на синьо» - Тоді беремо вила і кілки І б*ємо без розбору й всеї сили!
Така-то вдача, чи менталітет (Ну і придумають же слово те, їй Богу!) Напевне, то якийсь інтелігент Про вдачу перевів на іншу мову.»
|