Цих сліз океан невилитий,
Це море кохання мертве.
Цей розум від бруду невимитий,
Це вмерти бажання вперте.

Душа уже вік у зеніті,
Уже почала вона тліти,
Невже так ніхто й не помітить,
Що може вона згоріти?..

Це тіло – бажань криниця,
З водою, чомусь, недоброю,
Це серце, що сходить крицею,
А за хвилину кровью.

Невже на усіх усюдах,
На світі, що зветься Земля,
Вже так розчаруюсь в людях,
Що буду самотня Я?

Не вірю, хоча чекаю,
Того, хто оживить воду,
Я зразу його пізнаю,
Бо сонце вже дійде сходу.