капілярна сітка і червоне око,
сон пішов в пітьму колись,
ця секунда вже забута Богом,
так і я дивлюсь лише униз,

ранок розпочатий, все звичайно,
та дорога, як завжди одна,
час ніколи не вблаганний,
зупинився, мов у день сурка,

навіть посмішка щиріє плагіатом,
посміхався так вже сотні раз,
над новим нікчемним жартом,
яким доля наділяє нас,

балюстради і блимання світла,
посміхаються бігборди,
невже дорога так мені потрібна,
та той корпус, що завжди навпроти,

схилився наш герой епохи,
культура стала на конвеєр,
немає іншої дороги,
коли в кармані модний плеєр,

щоранку знов жевріє,
надія, що зверну кудись,
нічого, тільки багровіє,
земля і листя, посміхнись,

садок дитячий і пісочник,
минулим божеволію, один,
якісь обличчя знов, щоночі,
та голос крізь вогонь і дим,

та ні, то відключився,
як завжди заснув,
жах новий наснився,
й у реальність повернув,

капілярна сітка, та уже на пальці,
ніж, що розриває скроню,
нажаль я тільки вранці,
зрозумів, вже не з тобою.