Я відносився до тебе так дбайливо,
А тепер не хочу навіть знати.
Ти колись промовила грайливо:
«Бісенятком будеш мене звати»

Ні кохан, ні не бісенятко.
Якось ти не так себе сприймаєш.
Ти, як в пекло кинуте зернятко,
Руйнівним вулканом проростаєш.

Ти немов та статуя антична,
Що в грудях гранітне серце має.
Посмішка пекельно-еротична,
Чоловічий розум розпаляє.

Та тебе я хочу засмутити,
Бо зі мною небезпечні тії жарти.
Ти хотіла Звіра розбудити?
Він і сам вже вирвався з під варти.

Прощавай тепер моя кохана,
Як я міг тебе так називати?
Може ти для когось не погана,
Але я тебе не хочу більше знати.

Лютий, 2011р.