Гомін та галас бурхливої ночі.
Ворог стоїть за плечима,
Дика ненависть у серці клекоче,
Голосить, немовби причинна.

Заздрістю дихає, дивиться в очі,
Радість від помсти плекає,
Неміччю зв’язує, мовить, пророчить
Та й в небуття поринає.

Тільки залишив мені в подарунок
Довічне в душі сум’яття,
Справжня кара за власний рахунок –
У світі моїм боротьба!

Тіло зґвалтоване, падає попіл,
Пеклом пекельним палає.
А в підсвідомості чийсь мені докір…
Серце кохання жадає!

Лагідно ніжність крадеться в оселю.
Знову з’явилась примара.
Темрява впала тихенько на землю –
Ворога того не стало.

Сяйвом обличчя мого покарала,
Станом, піднесеним вгору.
Та й закопала його, поховала
Зламана доля додолу.