Схвильовано в очі дивилась,
І вії тремтіли мої –
Невже мені все це наснилось?
Душею немов в забутті.

Калиною в полі стояла,
Журилася горем своїм…
Скарбницю у серці шукала,
Бо зовні залишився тлін.

Що є в цьому світі нетлінне?
В повітрі питання блука…
Жагуче бажання надмірне
Вуаллю на плечі стіка.

Солодкі смакує хвилини
Приречена долею мить.
Рясніє червона калина
І пташка на гілці сидить –

Знамення мені на дорозі…
Засуджене людьми життя.
Лежить на світаннім порозі
Квітуча троянда моя.

Взяла я її, пригорнула –
То частка моєї душі.
Сльозами в очах потонула
В безмежнім навік каятті.

Блискуча, яскрава подія:
Знедолена віра моя
Голубкою в небо злетіла,
Розквітло калини гілля.

В потоці повітря неслася,
Щаслива у долі своїй.
Найкраща, чарівна. Здалася
На волю тих передчуттів.

Схвильовано в очі дивилась –
Здавалось, так буде завжди.
Та, мабуть, я знов помилилась…
До серця хоч в сні пригорни...