У дворі тихо плакала мати,
Коли сина в дорогу збирала.
На порозі батьківської хати
Йому пошепки ненька сказала:

«Як стежками життя помандруєш,
Не вишукуй дороги простої.
Цим ти долі своїй подаруєш
Арсенал необхідної зброї.

Тіло труднощі вмить загартують
І твою не окріпшую душу.
Пам ятай, що з життям не жартують,
Я тебе попередити мушу.

Не бува безкоштовного сиру,
Як і дуже легких перемог.
Покладайся у всьому на віру,
Бо всесильний один лише Бог.

І коли в цьому вирі зумієш
Ти нарешті Людиною стати,
То напевно тоді зрозумієш,
Чому гірко так плакала мати».