Мабуть останні квіти… і все загасло світло
Журбою оповита печаль із моноліту
Несе сліпий світанок, черешні недостиглі
Вчорашні люди ситі, сьогоднішній пиздець
Сузір’я мельпомени і сині мертві вени
Реальність, що за муром, блакитне небо буре
Нічні жахи удень та мокре сире сонце
Чотирнадцятий день…. В тринадцятім віконці…
В чужій душі гниле…
Нікого не бентежить – усі будують вежі!
Полюють на бажання отримують мігрень
Колготки та смартфони
Пігулки та гондони
Під патронатом Бога блукаємо по борту
І тінь за ними йде..
Це твій день ти вмираєш!
Та чорний дим пускаєш
Купаєшся у слизі – стоїш на тонкій кризі
Ох ці житейські митку, як мертві незабудки
У доменній печі! Черствий вогонь гарчить
Очікуючи трупи…..

І не діставшись раю, у пеклі помираєш
Як всі звичайні люди…..
Як всі в той світ ідеш…