- Ти така п’янка Соню!, - сказав я, подивившись у вічі молодої дівчини і поступово затримавши погляд на її пишних формах.

- Та що ти таке говориш, чи п’яна я? Я ще доволі при свідомості. – грайливо засміялась молоденька, і перевернулась на живіт у ліжку, виставивши на показ гнучку спину.

- Я, кажу, п’янка ти! Ти хоч розумієш мене? – похитав я ледь чутно головою і прицмокнув губами.

- Ой, не сміши мене, а то я зараз лопну! Усе, давай спати, а то я після нашого недавнього марафону у ліжку хочу відпочити.

Вона розвернулась від мене, зручно вмостилась на м’якій перині і пройшло 2-3 хвилини як моя (принаймні на цю ніч), Соня солодко заснула. А я лежав поруч і думав, що я тут роблю з нею. Вже давно пройшли ті часи студентства, коли я був молодим хлопцем і так розважався без обов’язків. Але, що ж мені хочеться? Вона звичайно ще та дівка! Ох яка ж солодка і п’янка! Тільки і тягне до її уст, звабливого декольте, тонкої талії і м’якого як шовк волосся. Та дурненька трохи, то це нічого, вона ж мені не для цього потрібна. П‘янка… ось що єдине я можу сказати про цю дівчину яка зараз лежить поруч зі мною. Так і завтра вона буде лежати ще з кимось, який буде насолоджуватись її молодістю, пустотливістю і доступністю. І багато таких… Та що це я задумався. Хіба у мене не є все у житті? Квартира, пристойна робота, друзі. Та щось ще повинно бути у цьому списку… Точно! Сім’я! Але ж це така відповідальність… ні.. нащо воно мені, навіщо зайві клопоти, головний біль «де був?», «чого так довго на роботі?», « від тебе смердить цигарками», «тут не прибрано»…

Чогось, виринув у пам’яті моїй, батько. Я завжди бачив його насуплені брови і постійне роздратування з будь-якого приводу. А ще постійні скандали, бійки, пусті пляшки які валялися під ліжком з-під спиртного і гіркі жіночі сльози і синці.. багато синців на втомленому жіночому тілі. Оце така має бути сім’я?

У мені закрався той дитячий страх, що якщо я хоча б спробую – то так само і моє життя складеться у сім’ї. А зараз усе ж чудово! Правда! Запевняю невпевнено я себе. Мені ніхто не заважає, ніхто не кричить, я не роздратовуюсь. Ніхто… Ось те, в чому я боюсь собі признатись. Пустотливі ночі й приносять задоволення, але всередині щось коїться. Такого не було раніше.

Здавлює серце і… відпускає. Здавлює, і… відпускає. Я повільно підіймаюсь з ліжка, щоб не збудити мою сьогоднішню пасію, витягую з кишені брюк пачку цигарок і затягуюсь їдким димом… Напевно ніч сьогодні така у мене, у думках, спогадах.

Катя… Я тебе і не забув?! Навіть здивувався я сам собі. От як пам'ять сьогодні у мене працює. У моїй уяві прокинувся живий образ дивовижної дівчини, яку я колись кохав. Я гірко усміхнувся сам собі. Я пригадав той час, коли дійсно почуття були в мені живі, коли ми були молоді, закохані. Що ж трапилося з нами Катю? Чому я не поруч з тобою прокидаюся і не обіймаю твій тонкий стан і ніжно цілую у шию? Напевно тому, що я злякався. І нікого не було поруч, щоб підказати, як діяти правильно треба було.

Здавлює серце, і… відпускає, здавлює і відпускає… Я тримаю цигарку в зубах і дивлюсь у нічне небо.