У темну пору, в мороку густім,
Зовсім ще без навиків і знань,
Розпочав я будувати собі дім,
Захищаючи скарби від зазіхань.

Працював я складно та завзято,
Не цурався порпатись в багні,
Щоб скоріш наблизилося свято
І в шибках заблимали вогні

Та коли зійшло нарешті сонце,
Я побачив свій незграбний труд –
Дах нерівний, скошені віконця
І димар поверх цегляних груд.

Зрозумів тоді я річ важливу
На якій тримається весь світ,
Що життя без світла неможливе
І на осліп жити нам не слід.

Треба вченням очі розкривати,
Щоб не бути неуком-сліпцем,
Вічну книгу мудрості читати,
Щоб не поховать себе живцем.