Втомлений погляд
Довге волосся.
Очі сумні. Так повелося.
Люди навколо,
Мов хижі тварини!
Душі, як камінь.
Тепла – ні краплини.

Серденько б’ється
Так хоче ще жити.
Бачити зорі,
До ранку любити.

Люди ж, як тіні,
Повзуть, мов примара.
Шкода їх бідних.
Все їм замало.

Заздрість, зухвалість, образи, невіра…
Стільки зусиль…
Залишилася мрія…
Все ще надія прагне збагнути:
Як все те зло, просто, не чути?
Як не писати сумні монологи,
Як залишити нічні діалоги?
Літери, скло, вино, рідні ноти..
Як, просто, жити,
Хоч мить, без турботи?

Втомлений погляд з молитвою в небі.
Місячне сяйво знов поруч.
Так треба!
Хай стільки зла за вікном. Та я знаю!
Буде так тепло, коли пригадаю:
Ніжність роси, дотик бажання.
Посмішку неба та щире кохання,
Чистеє море, хвилі надії…
Так. Беремося за новії дії!

01.10.2013 20:25