Вчорашнє небо, випрані хмаринки,
І сірий неосяжний горизонт,
По краю скла утомлені сніжинки,
Із неосяжністю вікно тримає фронт.

Я пам'ятаю як у десять років
З санчатами тікав на жмеринські горби,
Й забувши про нікчемні та нудні уроки,
Я жив у казці нескінченної зими.

Й мороз приємним був,
І сніг в лице - за щастя,
А з пагорбів я бачив інший світ,
Його я не забув,
Він просто в іншій казці,
Примарним вогнищем для інших мерехтить.