Стою отут і сльози навертають
Дивлюсь на вас і боляче мені…
Я в рідну школу тільки в гості завітаю,
І на уроках буду лиш у сні…
Так швидко 9 років пролетіло…
Ще ніби вчора йшла у перший клас…
Ще ніби вчора лиш за парту сіла!
Але сьогодні вже прощатись час….
Ми разом прожили ці 9 років,
І перед нами різні вже шляхи.
Ще ніби вчора разом вчили ми уроки…
Але сьогодні ми не дітлахи.
Директор нам свідоцтва вже вручила
Ми виросли! В дорослий світ ідем.
Спасибі вчителі – всьому ви вчили,
Ви нас учили жити день за днем…
Запам’ятаю очі ці ласкаві
Мої ви… найрідніші ви мої…
Навчили багатьох життєвих правил
На вас погляну рідні вчителі
Й через багато років вас згадаю
І крізь життя нестиму образ ваш.
Хай вам яскраво з неба сонце сяє.
А вас прошу, не забувайте нас….

Вновь обласкан судьбой
Ни о чем не мечтаю.
После встречи с тобой,
Я парю, я летаю.

С неземной красотой
Я во век не встречался.
Буд-то ранней весной
С волшебством обвенчался.

Ты мне счастье дарила
И любовь отдавала.
В сердце дверку открыла
И с собой забирала.

Ты с улыбкой небесной
В шалаше рай творила.
Лунной ночкой чудесной
О любви говорила.

Сладкий рай в шалаше
Не забыть никогда мне.
Эту легкость в душе
Изваял бы я в камне.

Не верю пророчествам сучим,
Пусть воют они хоть всю ночь,
А всяким шакалам вонючим.
Отвечу: "Подите вы прочь".

Я верю, что жизни дорога
Длинна и не знает границ.
Я слушаю голос лишь Бога
В прекраснейшем пении птиц.

готический стих

Я так люблю твою свежесть
Твои стоны и дыхание жаркое,
Во взгляде сухую нелепость
И влагу губ твоих ярких.

Я хочу бачить над собою синє небо,
Не боячись пройтися під дощем,
Щоб за вікном виднілась чиста гребля
Й сміттям не закидалась день за днем.

Я хочу дихать неотруєним повітрям,
Босоніж йти по росяній траві.
Щоб сонце ясне сяяло привітно,
Співали свою пісню солов’ї

Я хочу в рідній річечці скупатисьб,
Переконавшись, що ноги не зраню в ній.
Веселці радісно я хочу посміхатись,
Прожить серед природи свої дні.

Я хочу відчувати запах квітів,
І прокидатися під зозулиний спів.
Я хочу все в природі зрозуміти,
Допомогти не згинуть зовсім їй.

Я хочу бачить не пеньок, а дуб старезний,
Якого час і вітер не зламав.
Я хочу щоб забруднювачі щезли
І кожен щоб природу зберігав.

Я втомився від думок!
Я вже не буду говорити!
Не буду ближчим ні на крок,
Тож дай мені тепер пожити!

Назад немає вороття,
Одразу помилку б спинити,
Не допоможе каяття,
І тут нічого не зробити!

Чекай... А що робити?!
Я кохав тебе, ну так!
Люди почали судити,
Але небо захотіло так!

Я не стулю усіх навколо
І очі їм я не закрию
Вийшло замкнутим це коло,
Я сам забути все волію.

Ми живем серед людей,
Хоч люди різними бувають!
Вони не бачать тих речей,
Коли самі палко кохають.

Я вдячний тобі, сонечко моє!
Ти світ мені, немов, відкрила,
А шо не вийшло-то пусте!
Залиш собі, ті мої крила!

Самая лучшая сказка на свете,
Которую я с упоеньем читаю,
Красавица женушка, милые дети.
О счастье для них всей душою мечтаю.

Молюсь я о том, чтоб сошла благодать
На каждого с нас и семью сохраняла,
Чтоб многие годы Божая Мать,
Очаг наш семейный от бед охраняла.

Я совершаю безумные вещи,
Я сотни раз собираась туда,
Нет обьяснения этим поступкам,
Повеет ветер - сама не своя.

И это глупо, и так наивно,
Бежать туда, где может быть он.
Не находить, но искать стабильно,
Во любом прохожем его лицо...


Из раннего.

Ти кохання мені віддала
І я випив його без зупинки,
А взамін моє серце взяла,
Не лишивши мені не краплинки.

Тож і душу мою забирай,
Якщо разом не можемо бути.
Із тобою кохання то рай,
А без тебе не воля, а пути.