Рубрики
О проекте
Общение
Партнеры

Случайные стихи
Лучшие стихи

« 1 ... 355 356 357 (358) 359 360 361 ... 987 »
О любви : Буду помнить
Написал Sulamita в 30/10/2010 21:11:54 (1279 прочтений)

Я навеки запомню о том,
Как ворвался ты в жизнь мою страстно,
Я не стану жалеть ни о чём
Ведь всё было наивно-прекрасным.

Как дышали свободой сердца,
Как лилась лебединая песня,
Как тонули безмежно в глазах...
Мне казалось, что так будет вечно!

Эти дни, эти ночи в мечтах,
В разговорах, что мы проводили,
Растворяясь друг в друге в слезах,
На двоих один мир мы творили.

Но ты видно решил без меня
Стать счастливым, помехой не буду,
Обещаю, всем сердцем любя -
Я тебя никого не забуду!!!

В своей памяти всё сберегу:
Твои руки, что нежность дарили,
Поцелуи, что в страстном бреду,
До экстаза меня доводили...

Ну, а ты поищи Мечту,
Может кто-то вот так как я,
Безраздельно отдаст себя всю
Всем пожертвовав ради тебя!!!

Оценка: 10.00 (2 голосов) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 3 комментариев
Рассказы : ***
Написал LLN в 29/10/2010 22:32:16 (1356 прочтений)

За окном почти конец осени. Складывается впечатление, что ещё чуть-чуть и пойдёт снег. Его мягкие снежинки закружатся в своём затейливом танце с дыханием ветра. Где-то далеко кто-то вот так же обратил свой взгляд сквозь осеннюю прохладу в ожидании первого снега.
Мысли совсем далеки от реальности. Кто-то всё пытается отыскать невидимый мир. Мир, где вокруг много радости, много тепла и весеннего оживления сердец. Мир, где никто не почувствует усталости и ощущения замкнутого круга. Это был бы идеальный мир! Мир о котором мечтают многие, но говорят не так часто.
И, вот, кто-то всё ждёт и надеется на чудо. Иногда уплывает желание такого поиска и ожидания. В такие минуты, душа разрывается на миллионы кусочков. Эти кусочки разбросаны по всей комнате, по всей простыне... Что же это такое???!!!!! Начинается, казалось бы, бесконечное раздражение ко всему, что окружает. Какое-то наваждение холода и одиночества. Хочется писать. Хочется кричать про пустоту души, про её убийство, якобы, близкими людьми. И кто-то поймёт, а кто-то покрутит у виска. Кто-то может посмеяться или дать совет выживания в нашей действительности. Только подойдёт ли этот совет - это уже другая история и другое размышление. Не все же могут врать и лицемерить. Да и нет на это особого желания. Вот такова реальность. Она убийственна и ужасающая. Но это правда.
Проходит время и кто-то опять верит в полёт облаков и шёпот морской волны. Вот закрыли глаза и тут же предстали перед взором далёкие тропы, ведущие к теплу и уюту. Предстали плывущие облака и нежность Ангельских крыльев. А купола монастырей оградят от суеты и терзания. Вот она наша жизнь и наш поиск идеального мира. Это наш мир и зачастую, он невидим для других.
Но наша вера в собственный мир даёт нам право на улыбку. Благодаря всё тому же поиску нашей истины, мы живём и надеемся. И каждый раз, выходя из дома, слышим голос небес...

Оценка: 9.00 (2 голосов) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 14 комментариев
Не вошедшие в рубрики : ДУХ ЗЕМЛІ
Написал Гость в 29/10/2010 9:25:16 (1388 прочтений)

Спроба у сонетах відтворити історію України від Київської Русі до теперешніх часів.





1

Моя далека земле - Україно!
Шукаючи едемський сад в світах,
Зберіг у серці кетяги калини
І запах сіна на твоїх лугах.

Збиваючи до крові босі ноги,
Я обтоптав усі земні пороги,
Шукав спочинку у заморській млі.

Я світ обмацав голими руками,
В нову епоху закладав я камінь,
Та не на рідній - на чужій землі.

Прости мене, моя набожна мати,
За ті скитання. То - не зрада, ні!
Тобою марив, і жорстоку плату
Плачу літами туги в чужині.


2

Красива, рідна, щедра і багата,
Засмучена роздорищем незгод,
Синів чекаєш, що в батьківську хату
Злетяться із заморських дальніх вод.

Ти наче світло у кінці тунелю,
Живу тобою, путь у мріях стелю,
Піднятись прагну, як веснянний птах.

Не можу дочекатися світання
І лиш одне до Господа прохання -
Післати силу, там, у небесах.

Та чом журба так огортає очі,
Чом серце так тривогою тремтить?
Немов би хижий звір в задвірках хоче
Нас із тобою, нене, розлучить.

3

Злечу у небо щоби птахом стати
І в сиву вічність звідти заглядать,
Згадати і Трипілля, і сарматів,
І гордих скіфів, що в курганах сплять.

Щоби побачить і Аскольда з Діром,
І першу зраду, коли їх в могилу
Олегів меч відправив за Христа.

Княгиню Ольгу ( у хресті - Олену),
Прийнявшу християнство в Констянтина,
Яка сама для нас тепер свята.

Щоб вгледіти апостола Андрія,
Климента з Фівом, поки ще живих,
Володимира, що Христову віру
Підняв на златоверхі береги.

4

Великий княже! Святославів сину,
Узявши Корсунь, тризуб посвятив,
Скупав в Дніпрі язичну Україну
І святу віру русам прищепив.

Святителю Русі, святий і правий!
Твій тризуб став емблемою держави
І смертним вироком нащадкам на віки.

Ти ще не знав, що віру вдягнуть в крицю
Звезуть в чужу північную столицю,
А праведників аж на Соловки.

Не знав тоді, що не одне століття,
Твоїм щитом прикривши хижу суть,
Твою Вкраїну уберуть в лахміття
І, крізь роки, на страту поведуть.


5

Не знав ти, княже, що твою корону
Будуть вдівать на голову царі
І руські землі від Сяну до Дону
Кремсати й роздавати у дари.

Не знав, Великий, що і руське ймення
Теж вивезуть, як дороге знамення
Твоєї слави тих старих часів.

А твій народ обдертий, голий, босий,
Назвуть паскудним словом - малороси
Й на цїй землі обернуть в кріпаків.

Промов хоч слово, благородний Воє,
І схамени нащадків, що мов в сні
Мовчазно споглядають як героїв
Знов розпинать на твоїй землі!

6

Із висоти пташинного польоту
Я бачу Альту біля Трубежу
І раті русів, кінні і піхота
Зійшлись в бою на воднім рубежу.

І кров кругом. О, Мудрий Ярославе!
Невже ціною владної булави
Є смерть братів? Cкажи мені - чому?

Не простоїть надовго та держава,
Що міць свою на крові замішала
І братовбивчу виграла війну.

Отак і сталось - від гріха не вмились,
Була держава й розчинилась в млі,
І на двори, на княжі поділилась
По твоїй смерті, князю...і вині!

7

Лечу. Он річка Калка піді мною
У крові княжій вся почервоніла
І Субедей дорізує героїв,
Що їх монгольські стріли не убили.

Перехвалившись, сильні воєводи
В важку хвилину не дійшли до згоди
Й своєю кров"ю окропили крицю.

А вже степами мчить орда Батия,
Лядські Ворота оголяють Київ...
І ніч, і смерть охоплює столицю.

Відважні князі, воїни- Мстислави!
Для воїна - то мало просто вмерти!
Ви схоронили в полі руську славу
І Русь святу віддали в руки смерті!

8

Та не померла, нене, не погасла -
Підняв знамено з Галича Данило
І нова рать з священним руським гаслом
Монголам шлях уже загородила.

Тіка Куремса із земель вкраїнських,
Святкує Луцьк і Новоград-Волинський,
Бо возродилась наша ратня сила.

І Русь - Волинсько-Галицька держава
Собі вернула бувшу міць і славу
Й на храмах радо дзвони задзвонили.

Засновник Холму, Кременця і Львова,
Великий княже і королю Русі
Не дав втопить ти добре руське слово
В ординських криках. І я цим горджуся!

9

Горджуся, що не вмерла Україна
В важкі роки монгольської навали,
Не примирилась, впавши на коліна,
Хоч й падала - уперто піднімалась.

Її тягнули всі у різні боки,
Смоктали, мов з берізки, з неї соки.
А вона буйним цвітом оживала!

Не загубилась у Литовськім царстві,
А в вишитім по-староруськи вбранстві
Свою сторінку про життя писала.

Рвали їй жили турки і татари,
Поляки розпинали й московити,
І яничарські зграї, ніби хмари,
Кремсали її тіло недобите.

10

Та дух Русі, великого народу
Блукав просторами моєї України,
Дух вільності, дух правди і свободи -
І оживали стоптані руїни.

І піднімались порвані знамена,
Як у Карпатах, так в Дніпра долинах
Та возставали лицарі країни.

І знову дзвони били десь на сполох,
Знов затремтів зарозумілий ворог -
То возрождалась ненька Україна!

Дніпро-Славутич умивав їй рани,
Вітри свободи обдували груди...
Валилися імперії- тирани,
А Русь Свята була, і є, і буде!!!

11

Кістьми жорстокі битви землю вкрили,
Глибокі води розмішались з кров"ю,
Високі кручі виросли в могили,
Дніпра пороги пили кров героїв.

Так припадали спраглими устами,
Що оживав німий одвіку камінь,
Щоб заспівать пісні козацькі волі.

Дніпром пробігся вітер в очеретах,
Зібрав дух предків, вдув його в мушкети,
Закликав в бій, щоби збороть недолю.

Воскресла віра, знялась на корогви,
В похід за правду кличуть барабани.
Шаблі підняті вгору, наче дуги,
Пророчать славу Січі і Гетьманам!

12

Лечу і бачу канівського Байду,
Що на порогах звів фортецю Січі,
Загородив дорогу кримським зайдам
І туркам подивився прямо в вічі.

Он Конашевич з козаками в морі
Своїх братів рятує із неволі -
І затремтіли неприступні форти.

Стамбул і Трапезунд, Синоп, і Кафа
Вклонилися героям одним махом -
Й померкло сонце на знаменах Порти.

Здригнулася Москва біля Арбату,
Осьманске військо впало під Хотином,
І загриміли вдячністю гармати -
Європа салютує Україні!

13

Річ Посполиту успіхи збісили.
Великий Хміль звернувся до народу -
Піднялася безсмертна руська сила,
Й пізнала шляхта грізні Жовті Води.

Пізнала вона Корсунь і Пилявці,
Завмер і Львів уже в козацькій хватці,
І зустрічав героїв древній Київ.

До Зборова ще слава та не меркла,
А потім...Берестечко, Біла Церква -
Туман невдач лише Батіг розвиднів.

Було багато перемог і слави,
Та переможне те козацьке гасло
На теренах Гетьманської держави,
Як льох, навік затьмарив Переяслав!

14

І не твоя у тому тут провина,
Великий Гетьмане, вершителю свободи,
І не Юрка (твого і Ганни сина),
І не вина вкраїнського народу.

А то наш хрест, і то наша Голгофа,
Родючі землі, зіслані нам Богом, -
На них багато дуже є охочих!

І роздирають завше без упину
Історію і тіло України,
А нам кайдани й злидні лиш пророчать.

Бо для імперій - ніби мило в очі,
Коли козак і газда є, і воїн,
А коли він й державу власну хоче -
То й розірвать за це вони готові!

15

Для всіх імперій гаслом є покора,
Народовладдя суперечить суті.
От ти шукав, Богдане, десь опору,
Але знайшов лише нове хомуття.

Ти помилку побачив, та запізно,
Коли царизм лещатами залізно
Вже пожирав твої здобутки волі.

Через Руїну ще будуть герої -
Іще Мазепа візьметься за зброю...
Та все те обернеться хіба слізьми.

І знову на полях холодні трупи,
І кров тече в старий Дніпро струмками.
Чужі порядки, спалені халупи,
І від Січі лишивсь горілий камінь.

16

Твоїх гетьманів, ненько-Україно,
Обіллють брудом і згноять в темницях,
А козаки, ніби якусь повину,
Імперську стануть зводити столицю.

І вже чужії землі в наших костях,
І знову ставим свічку ми на прощу,
Та не ховаєм волелюбну крицю.

Ще озоветься вільний дух козачий,
І коліївський він, і гайдамачий,
Й злетить увись Шевченка слово-птиця.

Імперії-тирани в злісній змові
Накинуться на тебе, земле рідна,
І пошматують, розірвуть надвоє,
Та закріпачать на століття бідну.

17

А перед тим порвуть на клапті Віру -
Поділять мій народ на дві частини,
Мету сплюндрують короля Данила
Про об"єднання віри в Україні.

Противник Флорентійської угоди
Розкольницею бувши вже відроду,
Тут першу скрипку грала Московія.

Загарбавши всі храми златоверхі,
Із Києва вкраде святиню - церкву,
І закує в кайдани руську мрію.

Століттями буде вона знущатись,
Щоб знищити навіки нашу мову,
Лише в гонимій церкві уніатів
Лунатиме вкраїнське Боже Слово.

18


Та і того здалося їм замало,
Цар замахнувся володіти світом -
Історію Русі у нас украли,
І стали русскими одразу московити.

І вивезли усі наші святині,
Могили предків не закриті й нині,
А їхня збруя на чужих полицях.

І перезвали нас, і обсміяли,
Хто сперечавсь - того закатували
Чи заживо згноїли у темницях.

Та дух землі не закопать, не вбити,
Бо у крові блукає він по генах.
Не знищила ні Річ нас Посполита,
Ані царі, та вже й ніхто напевне!

19

І Кобзаря безсмертне віще слово
Буде лунати, як Дніпро ревучий,
Буде будити скинути окови
І об"єднатись на Дніпрових кручах.

Його рядки святого "Заповіту"
Будуть батьки читати своїм дітям
І вірить в перемогу неминучу.

Будуть нові з"являтися герої,
Сибіри торувати під конвоєм,
Та жити духом волі невмиручим.

Із підземелля царських казематів
На волю буде рватись без упину
Крізь заборону і залізні грати
Священна назва - мати Україна!

20

Століття знемагала у неволі
Роздерта, безіменна, розіп"ята
І плакала піснями туги й болю,
Своїх синів віддавши у солдати.

Чужим імперіям, що пожирали ласо,
Вони були лише гарматним м"ясом
У вирішальнім світовім двобої.

Страждальна земле, неутішна мати,
Ридала, коли брат ішов на брата,
Гіркою материнською сльозою.

І розбудила та сльоза героїв,
Не винесли Вітчизни вони муки -
Безсмертна юність узялась за зброю.
Повіяло одвічним духом Злуки!

21

То дух Русі збудився У могилах,
Піднявся в небо, прокотивсь містами,
Затріпотів над Києвом щосили
Блакиттю неба й жита колосками.

Дістав з Дніпра, ополоскав у водах,
Узяв на прапор герб свого народу -
Священний тризуб від Володимира!

І розступились вікові руїни
Перед новим обличчям України,
І ожили клейноди на мундирах.

Та нове лихо край не полишає -
Знаходячись в самім пупку Європи,
Його свобода знов комусь мішає,
І знову в землю врізались окопи.

22

Зібравши кров на бойові знамена,
Сховавши в них оманливі ідеї,
Під більшовицькі лозунги шалено
Народжувалась гірша із імперій.

Спиналася з брехні, обману, болю,
Та, що вкраде в мого народу долю,
Буде знушатись знов десятиліття.

З тюрми народів стане їхнім катом,
Возненавидить ворога і брата,
І лицемірство оберне в страхіття.

Озброївшись зловіщим атеїзмом,
Одягне митрополію в погони,
Щоб протиставить привид комунізму
Священній вірі і народній волі.

23

Вона посуне, як орда Батия,
Обманом візьме Харків і Полтаву,
Червоним змієм поповзе на Київ,
Щоб полонити молоду державу.

Супроти грізних армій Муравйова -
Студентський курінь чотами героїв
Повстав у битві в легендарних Крутах.

Безвуса юність проти монстрів вієн,
Твоя краса, Вкраїно, і надія,
Рубала свіжовиплетені пута.

І гинула в нерівному двобої,
І гімном твою славу оспівала,
Закривши шлях до Києва собою,
На гору, до Аскольда перебралась.

24

Ще встигли об"єднатись землі рідні
І стати Україною по праву,
На сторінках історії щоб гідно
Поставити свій підпис як держави.

Ще лопотіли бойові знамена,
Ще йшла війна на західних теренах,
А в Брест-Литовську готувалась змова.

Ти ще боролась, нескоренна мати,
Як вже за мир представники Антанти,
Платили, як грошем, тобою знову.

І стала, бідна, між двома світами,
Розділена границею надвоє,
Вмивати рани ріками, струмками
Й народжувать майбутнього героїв!

25

Ох, й познущались над тобою, нене,
За те, що вільною хотіла стати!
За всі роки, за всі віки напевне
Сторінки гіршої уже не відшукати.

З звіринною ненавистю і злістю
Тебе морили, не дававши їсти,
Тебе - одвічну годувальницю народів!

Машина більшовицького терору
Смітила смертю на твоїх просторах
І нищила зачатки вільних сходів.

А лише згадка про твій герб і прапор
Була сама вже "ворогом народу"
І гнала вільнодумців по етапах,
Або стріляла в камерах холодних.

26

Знущаючись щораз над Словом Божим,
Ідею "рівності" узявши на багнети,
Ти обернула в прокрустове ложе
Шосту частину цілої планети.

Ти одурманила отрутою обману
Народи цілі і плекала в планах
Запанувати над всім білим світом.

Союзнице фашистської держави,
Чий меч в Казані й Липецьку кувала,
Будь проклята однині і довіку!

Імперіє радянського терору,
Загарбнице в одежі херувима,
Ти, сіявша лиш смерть кругом і горе,
Війну принесла знов на Україну.

27

І два кати із псевдами злодіїв
Накинулись, мов коршуни, на Польщу,
Не помирившись розв"язали бійню,
Якої світ іще не бачив скорше.

А ти між ними, нене, розіп"ята
Чинила опір як могла завзято,
Піднявши прапор у старому Львові.

Одна у полі правди і свободи
Ти боронила честь свого народу
І воскресала в вигуках героїв.

А проти тебе літаки і танки,
Есесівці, полки енкаведистів,
Грабіжники в одежі партизанській
І банди із манерами садистів.

28

Побачив тоді світ з двох зол найгірше
І допоміг гуртом фашизм здолати,
Але тобі не стало, нене, ліпше,
Бо і той "кращий" був для тебе катом.

І знову біль, тривога і страждання,
Що найгидкіші в світі злодіяння
Приписують за поклик твій до волі.

Стравили у бою із братом брата,
Ридає знову безутішна мати
Від передсмертних вигуків героїв.

Закінчившись для всіх у сорок п"ятім,
Війна лишила попіл і руїни,
Лиш ти не перестала воювати
Воістину безсмертна, Україно!

29

Ти, переживша ту злощасну "Віслу"
(Насильне переселення народу),
Меч, як Дамокл, побачила навислий
Над твоїм духом правди і свободи.

Попавши (вже цілою) звіру в лапи, -
Твоїх бійців погнали по етапу,
А решту одурманили навіки.

І знов катівні цепеніють в криках,
Народ же безіменний і безликий
Годує злу імперію-каліку.

Що неспроможні люди - Бог звершає,
І вже тиран прощаєтся зі світом,
Але дурман країною блукає
І його ядом отруїлись діти.

30

З маленьких літ цілії покоління
Росли двійною міркою моралі.
Гасла "За мир!" будили нові війни -
Холодні, непотрібні і тривалі.

Повні абсурду утопічні плани,
Заїзди-з"їзди, сповнені обману,
Однопартійні лави "переможців".

Незрозумілі лиш над ким і в чому,
Штучні рекорди з цифрами до втоми -
Героїв час і час орденоносців.

В цім павутинні спільної облуди
Дух не змовкав - готовився до злету,
Кричав до болю у тюремних грудях
Устами політв"язнів і поетів.

31

Кричав в лице номенклатури клану,
Крушив брехню і закликав до волі
Із цинку домовин Афганістану,
З клінічних ліжок зранених героїв.

Звав розбудитись від дурману-зілля,
Протерти очі й глянуть на довкілля,
І повернутись до святої віри.

На фоні звершень світової слави
Ще розглядались контури держави
У дефіцитних чергах буднів сірих.

Обман плодив радянські "коза ностри",
В державних касах поселився злодій -
У відповідь жорстоким грізним монстром
Над Прип"яттю затьмарив світ Чорнобиль!

32

Чорне знамення краху всіх ілюзій,
Довічна рана твоя, Україно -
Смертельний атом по усій окрузі
На зони смерті поділив країну.

І враз заговорили-зашуміли
Ті, хто раніше й пискнути не сміли -
Імперія тріщала і ламалась.

У схлипах слюнь, або "перебудові"
Скидала Польща "дружнії" окови -
Від привиду Європа вивільнялась.

Прибалтам передали естафету -
І сім десятків літ ніби не було...
Вожді народів (в бронзі, і з портретів)
Повільно, неохоче йшли в минуле.

33

І знов здіймалось ввись твоє знамено,
Будила з сну "Червоная калина" -
У вишивках й святкових гобеленах
На подіум народів йшла Вкраїна!

Великий дух великої держави
В серцях людських ожив знову по праву,
І впали віковічнії кайдани.

Від Львова і до Києва за руки
Взялася, ненько, освятивши Злуку,
Заговорила збуджено Майданом.

Святая земле, рідна моя мати,
Обпалена вогнем смертельним пекла,
Ти перша в світі засудила атом
Й закликала усіх, поки не смеркло!

34

Ти стала перша у колону маршу
За мир у світі, й ждуть уже від тебе
Щоби умилась від остатку фальші
І стала чиста, мов блакитне небо.

Чекають коли золотоколосся
Вплетеш у свіжовимите волосся
В дніпрових водах від дурману-бруду.

І весь народ умиється з тобою,
З двох берегів, свяченою водою,
І світла віра переповнить груди.

І дух землі вкраїнського народу
В серцях розплавить протиріччя грати,
Дух Єдності, Дух Правди, Дух Свободи,
І упізнає брат нарешті брата!

35

Обнімуться брати, як в морі ріки,
Піднімуться, як велети, над світом -
Шахтар і вчитель, хлібороб і лікар,
Усі твої, Вкраїно-ненько, діти!

Русини, галичани, подоляни,
Гуцули, бойки, лемки, волиняни,
Поліщуки, литвини й слободжани!

Всі, що живуть під українським дахом
Крим і Карпати, Південь, Схід і Захід -
В однім пориві обіймуться разом!

І я лечу на теє покаяння,
Я вже сідаю на дніпрові води
Разом з братами по крилу, з заслання,
Як невід"ємна часточка народу!

Оценка: 10.00 (2 голосов) - Оцените этот стих - Читать дальше... | Еще 6234 слов | 5 комментариев
Не вошедшие в рубрики : Волк
Написал GOLOD в 28/10/2010 8:42:36 (1261 прочтений)

По последнему снегу весеннему,
По промёрзшей лесной тропе,
С неудачной охоты медленно
Волк к своей возвращался семье.

Далеко впереди его стая,
Он бредёт одиноко в ночи.
Силы волчьи его оставили,
И с натугою сердце стучит.

Тонкой дымкой туман потянулся
По знакомым, родным местам,-
Волк к пещере своей вернулся,
Но никто уж не ждал его там.

Саван смерти завис над рекою,
И повсюду запах людской…
Небо горькой наполнилось болью,
Волчьим воем несясь над землёй.

Чуть окрасилось небо с востока,
Звёзды в небе давно не видны.
Волк уходит из мира жестокого
По последнему снегу весны…

Оценка: 8.00 (4 голосов) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 4 комментариев
Философские : * * *
Написал GOLOD в 28/10/2010 5:22:54 (1042 прочтений)

Что такое жизнь поэта?-
Лишь глоток вина...
Раз, и больше жизни нету-
Горечь на губах...

Оценка: 10.00 (1 голос) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 1 комментарий
О себе : Весы путей, весы дорог
Написал Yura в 30/10/2010 18:52:22 (1273 прочтений)

Я чувствовал что-то не ладное…
В душе осушение прохладное…
Две дороги судьба приготовила…
Хотел жить не как все, но как многие.

Ничего никогда не доказывал
Ничего никогда не завязывал
Доверял только своему мнению
Всегда поднимался после падения.

И Смириться бы мне
И побыть в стороне
Ждет тернистый поход
Ну а планы не в счет.

Если верить врачам, обречен был на смерть
Маме сказали «не надо реветь»
Родишь, мол, еще, а про «это» забудь
6 месяцев мало, на тот свет ему путь.

Но Бог на меня видно планы имел
И сейчас верю я, не пришел мой предел
Не могу я так жить, бросив все наобум»
Голоса скептиков не больше, чем шум!

Меня не сломали, хотя пытались не раз
Я не сдавался, не сдамся я и сейчас
Я сделаю все, что я должен, а там
Посмотрим, вернусь ли я к этим весам.



Оценка: 10.00 (3 голосов) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 8 комментариев
О любви : кто-то свой
Написал lucky-star в 29/10/2010 17:35:34 (1264 прочтений)

Она - твой самый большой недостаток, возможно единственный.
Вы друг друга фанатики. .на двоих - пачка винстона
Она верит, что ты будешь с ней навсегда. до конца. как минимум - до кольца
хорошо,что я для нее - хрупкий след в памяти где-то увиденного лица

и я б отказалась от этой идеи фикс
разлучить вас, выйти из-за кулис
если бы ты хоть раз глаза потупил вниз
и сказал: уйди.и никогда не вернись

а так - зачем мне твоя псевдо-вежливость
лже-внимание, случайно-редкое "как дела"?..
и я вновь засыпаю в надежде на
то что ты её бросил или сама ушла...

хотя что я...будь с ней всегда любим,счастлив и нужен
накормлен медом когда простужен,не дай Бог хуже.
заперт дома, чтоб не ходил по лужам
а я что?.. самой бы себя сберечь..

все равно когда-нибудь мне встретится кто-то свой
чтобы дышал со мной, звучал одною струной
весь этот рай в шалаше под луной
и гора чтобы с плеч..

Оценка: 10.00 (4 голосов) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 2 комментариев
Рассказы : "Пена"
Написал Olgoon в 28/10/2010 17:53:43 (1216 прочтений)
Рассказы

Сегодня я решила не выпендриваться, и написать тебе на обычном и простом русском языке. Я не знаю, когда ты приедешь домой, и, возможно, ты будешь очень уставшим, может быть, нам даже не удастся встретиться здесь сегодня, но я очень хочу, чтобы ты знал, чем я решила заняться вчера вечером...

Убедившись, что Ева на грани засыпания, я пошла в ванную. Предварительно я захватила ту самую коробочку с белоснежными и мягкими, как бархат лепестками. Пока лилась вода, я налила немного пены и начала посыпать воду розами... Это было нечто! Я никогда и представить не могла, что падающие в воду лепестки - это так красиво и волнительно. Ведь это были не просто розы, это были твои розы...
Я всё бросала и бросала лепестки, пока не словила себя на мысли, что потом сток просто может забиться)) вообщем, половина коробки точно была в ванной. Потом наступил момент истины.

Ты не представляешь, насколько приятно погружаться в такую ванну, и какое это блаженство... Лепесточки плавали в воде, а некоторые из них были в самой пене. Они были везде: в моих волосах, на руках и ногах, на спине, на животе... Когда я решила окончательно расслабиться и прилечь, они начали обволакивать мою спину. И я почувствовала, как будто ты её целуешь, как тогда на кухне у тебя дома, когда я стояла у окна, а ты, проснувшись, подошел ко мне......Мне так приятно было, когда ты её целовал. Несколько раз я специально так ложилась, чтобы почувствовать твои поцелуи через эти лепестки. Незабываемо! Ты был со мною так же нежен, как и прикосновения этих цветов. Разве это не чудесно?

Со временем лепестки стали просто прозрачными - я получила от них всю их красоту и нежность, аромат и чувства... и счастливая отправилась спать...

Оценка: 9.00 (1 голос) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 6 комментариев
Философские : Зеркала жизни.
Написал GOLOD в 28/10/2010 7:45:26 (1356 прочтений)

Что в зеркале моём сегодня отразится?
Мой друг, мой враг, другое я?
Смогу ли зеркалу не подчиниться,
Не потерять реального себя?

Кто на меня из зазеркалья взглянет?
Какая маска будет на его лице?
Какую часть себя во мне оставит,
И сколько от меня возьмёт себе?

Как в этой жизни быть самим собой?
Как в мире в миг не потеряться?
И как, пред отраженьем стоя,
По эту сторону зеркал остаться?

Оценка: 10.00 (1 голос) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 3 комментариев
О любви : * * *
Написал GOLOD в 28/10/2010 3:29:09 (1114 прочтений)

Я-заблудившийся в пустыне,
Ты-звезда.
Я-умирающий от жажды,
Ты-вода.

Я-замерзающий в ночи,
Ты-пламя.
Я на бессмысленной войне,
Ты-знамя.

Я-невиновный узник,
Ты-свобода.
Я-одинокий слушатель,
Ты-ода.

Я-уходящий в море,
Ты-прибой.
Я-возвращающийся к дому,
Ты-покой.

Я с охладевшим сердцем,
Ты-весна.
Я ото всех устал,
Ты-тишина.

Пока ты где-то в мире,
Я живой...
Уйдешь из этой жизни,
Я с тобой...

Оценка: 10.00 (6 голосов) - Оцените этот стих - Читать дальше... | 3 комментариев
« 1 ... 355 356 357 (358) 359 360 361 ... 987 »



Original idea by Stoun. Design by ENVOY.name | YogaRadio - Жизнь в гармонии!

Поиск
Вход
Пользователь:

Пароль:

Запомнить

Забыли пароль?

Регистрация
Кто активен
4 пользователь(ей) активно (2 пользователь(ей) просматривают Наше творчество)

Участников: 0
Гостей: 4

далее...
Произведения