Стоп глаза.
Остановись слеза.
Боль отпусти.
Боже прости.

Стоп ноги.
Дорога не лги.
Надежду верни.
Свечи зажги.

Стоп руки.
Глупость от скуки.
В небо полет.
Мечта позовет.


Стоп слова.
Тишина права.
Ей хранить покой.
Вера будь со мной.

Вы когда не будь, где-то встречали,
Столь большие-большие глаза,
Будто в них от вселенской печали,
Погрузились тайком небеса,

Будто в них отшумевшая осень,
Облыселых деревьев грусть,
И на веки фатальная фраза,
«Я к тебе никогда не вернусь…»

Мне такие глаза повстречались,
И из бархатных любящих уст,
Как лавиною снега сорвались,
Эти глыбы не прошеных чувств,

Я не верю что так вот от сердца,
Можно сердце другого пронзить!
Если тайной открытая дверца,
Предлагает друг друга любить,

Если в венах по-прежнему жарко,
То зачем разрывать живьем,
Ту любовь, что от Бога подарком,
Мы вкусили с тобою вдвоем…

Разве можно продать без остатка,
Свет сияющей в небе луны,
Что дарила по истине сладко,
Нашим душам любовные сны…

«Що то, дідусю, націоналізм?» -
Спитав я діда в садку біля груші -
«Бо, кажуть, таке саме як фашизм.
А я не знаю,та й цікаво дуже!»
«То важко пояснити» - каже дід.
«Та постараюсь якось роз*яснити.
Дивись в садку і сливи, і горіх,
І яблуні, і вишні в оксамиті!
Та кожне деревце росте собі
І не мішає другому родити,
І кожне плід виношує в собі
Інакший, як в сусіднім древі-вітті.
Хоча й цвіте в однаковій порі,
Й ті самі бджоли запиляють разом -
Та кожне деревце, мов в чудо-грі,
Лишається, ким і було одразу!
А там росте (он бачиш?) терен-кущ
І все йому замало в світі місця,
Весь час залазить на кремезний дуб
І до садку приблизитись спішиться.

Ото, внучатку, так воно в житті:
Ми - українці, там оно поляки,
І кожен має мову, звичаї святі,
Свою історію, міста, в нас Львів - в них Краків.
Але живемо дружно напрочуд,
Хоча колись потроху і сварились,
Бо знаєм українцю бути тут,
Ну а поляки там, де народились.
А от фашизм - то терену кущі,
Що хочуть заграбастать все довкола,
Себе лиш звеличають від душі
І вседозвілля прикривають Богом!

«Що то - свобода?» -діда запитав
І відповів дідусь, заплющив очі,:
«То, хлопче, бачиш, там вгорі, з під хмар
Літає пташка й вирватися хоче.
А, коли взяти її і зловить
І засадити в клітку, навіть чисто з злота -
Нізащо в світі не захоче жить,
Хоч би й до корму дав їй позолоти.
Ти будеш дбати, годувать її,
Будеш тулити іграшки й дарунки -
Та лишень небо снитися у сні
Буде, сердешній, а не ситість шлунку.
І як ти її, онучку, не лелій,
Як не пести і не тули до себе -
Їй найдорожче не ухід цей твій,
А світле, вільне й непокірне небо!

Так і в житті, внучатку, позачас,
Полакомившись на якусь наживу,
Навіки можна втратити якраз
Свободу, волю й рідну Батьківщину!

Танцевать и любить
Когда тысяча лет в космосе
Простой ответ на любую пьяную блажь
Когда мысли о ней сильнее
Любых желаний убежать
Из одиночной камеры
Собственного малодушия
Танцевать и любить
Когда одиночество в зеркале
Разбивает очередные бокалы с коньяком
Через вечернее небо с постоянными звездами
Стеклянных алгоритмов желания забыться
После утопии рабочего дня
Танцевать и любить
Когда все похлопали тебя по плечу
Успокоили, как могли
И пошли по домам
А ты снова один против легионов
Танцевать и любить
Когда походы к врачам и проституткам
Уже стали своеобразным ритуалом
Типа бритья по утрам
Танцевать и любить
Когда уже нет сил и желание упасть
И больше не двигаться
Похоже на ежедневный выстрел в голову
Звонка будильника
Танцевать и любить
Через пески движения в прошлое
После очередных мыслей
О другом будущем с невероятной надеждой
На другой сценарий жизни
Жизни – как бесконечной комедии
Одного драматического актера

«Що то політика?» - я діда запитав.
«Ото, внучатку, наша біль і сльози.
Дивись! Он бачиш той великий став?
То стільки сліз ми виплакали, може,
Бо хто придумав слово те смішне,
Що, ну ніяк, з життям не пов*язати?
Ну, розумію, десь дорога йде
І нам із неї треба не звертати.
Але дорога завжди - це пряма!
Ось із села, приміром, йде до міста,
А ми петляєм, як ото чума,
І ніколи на хвильку навіть сісти!
А скільки грошей та чума жере,
І скільки там усяких «капеланів»:
Технологів, експертів, страх бере,
Що там зібрався клан політиканів!
От я, приміром, як робив роблю,
Я орю ниву, сію вдячне жито,
Уже зіграли похорон рублю -
Та й гривня чось не хоче нас зігріти!
А всенькі гроші, як то говорять,
Раптово, якось так, позеленіли
І всі в політиці кружляють і вертять,
Над тим олімпом брехні і зневіри.

Не лізь в політику ти, хлопче, нізащо,
Бо не вона цей грішний світ годує!
Що вона дасть оцій землі дошу?
Чи може колір ниви замалює?
А прийде час - і люди все піймуть,
Й не політиканів стануть величати,
А тих, хто цю дорогу зладить в Путь
І, разом з нами, буде прямувати!

Сиділи з дідом якось надворі,
Про те, про се тихенько говорили.
Аж тут автобус став у тій порі
І пасажири з нього виходили.
От і сусідка наша підійшла
(Вона вже тиждень в місті десь працює)
Й до діда: «Здрастє! Как дєла?»
А дід мовчить, немов її не чує.
Плечима зверхньо стиснула вона
І пхикнула так важно й гонорово,
Пішла собі...Такі тобі дива!
Не розберу - що то така за мова.
Питаю діда гречно що то є,
Як тота мова там, у місті, зветься
І що вона так гонор додає?
А дід мені у відповідь сміється:
«Не додає, онучку мій, нічого.
Хіба чужинське слово - то диплом?
Цуратися свого це гріх від Бога,
Так можна і вдавитись за столом.
А то погана мода, хлопче мій,
Вона для тих, хто з розумом не дружить,
Бо вдома треба мовити на тій,
Якою мовлять всі тутешні люди.
Якою тебе мати назвала,
Якою тебе вчителька навчила
І срам людині, що то забула,
Що мову у душі похоронила!
Бо, навіть, другі люди у світах
Лиш поважають тих, хто вірний слову,
У них кажи на їхніх «язиках»,
Вони приїдуть - будуть вчити мову!
Освічена людина лиш тоді
По-справжньому слугує на повагу,
Коли не забуває свою в чужині
Й до других мов не проявля зневагу!

«А хто такі, дідусю, «москалі»?» -
Спитав в дитинстві я колись у діда,
На пасіці сиділи ми в тіні
Й дивилися як бджоли йдуть обідать.
«Хороше запитання» - дід сказав -
«Це, думаю, би варто відповісти.
Візьми, приміром, вулик. Там устав
Коли ставать, коли робить чи їсти.
Та прилітає зовсім інший рій
Й не дивиться ні на устав, ні бджоли,
А починає вішать тобі стрій,
Якого ти й знавать не знав ніколи.
І починає зразу ж тебе вчить,
Що ти, мов, все чось робиш як не в нього.
Хіба від того серце не болить,
Не хочеться прогнати його з дому?
Та він, не те що просто не іде,
Він ще й тебе прогнати з дому хоче,
Брехливо й вперто щось тобі плете,
Що вулик той - його, і прямо в очі!
Тобі аж слів вже не хватає говорить,
А він уже на всенький світ волає
Що брата, мов, по крові хтось гнітить
Й слова при тім зовсім не вибирає.

Складне то слово, внучку, я скажу.
Не думай, що вся пасіка сусіда
І справді так похожа «москалю» -
То лишень рій, що нам міша обідать!»

Делая массаж почтовому серверу
Посылая открытку с поздравлением
Самому себе
Стань прямо и подыши свежим воздухом
Очередной смерти своих надежд
И страстных желаний
Сядь за руль своего автомобиля
И посиди в салоне
Что бы почувствовать
Как рядом настоящая смерть
На трассе отчетливо пишет
Твою фамилию на надгробной плите
Зайди на кухню
Подойди к газовой плите
И почувствуй как сладкий газ
Наполняет твои легкие
А рядом настоящая смерть
Пишет твою фамилию на надгробной плите
Зайди в ванную и представь
Как ты лежишь и сталь бритвы
Мягко проходит сквозь кожу
И теплая кровь наполняет ванную
Приятной истомой медленного равнодушия
Ко всему живому
И рядом настоящая смерть
Пишет твою фамилию на надгробной плите
Поднимись на крышу многоэтажного дома
И подойди к краю здания
Стань прямо и подыши свежим воздухом
Последний раз перед полетом
К невиданному и непознанному
Представь, как ломаются
Хрупкие кости позвоночника
От мощного удара о землю
Жалкого ничтожного корпуса
Из небольшого количества
Органических клеток и жидкости
И рядом настоящая смерть
Пишет твою фамилию на надгробной плите
А когда это все утомит
Проснись и улыбнись солнцу
Новый день ждет тебя

Пусть будет так
Как учили истинные учителя
Но эволюция вносит свои поправки
Отпусти цепного пса
Своей ненависти к чужому счастью
Создай своими мыслями
Некрасивую любовь для чужих глаз
Но светлую для собственной души
Верни все, что тебе не нужно
Разбей ледяную пещеру
Четкой логики событий
Научись плыть по реке времени
Идеальной прямой
Как прекрасная гармония звука
Из семи нот бесконечности лиц
Спасай очередную истину
Из чертога кривых зеркал
Собственного малодушия
Проведи жирную линию
Очередного лишения
Авторских прав на голые ноги
Чужой собственности
И поставь очередной памятник
Ворам из парламента
Театрализованного представления
С громким названием
Твоя собственная жизнь