Тихим эхом отзовутся
Эти громкие слова...
Не спешишь ко мне вернуться,
Не спешу ответить "Да".
Я дыханье затаила
В этой мрачной тишине...
Милый, я тебя любила!
Не спешил ответить мне.
Теплым летом, зимней стужей
От себя мне не уйти.
Я спешу сказать: "Не нужен!"
Ты спешишь сказать: "Прости!"
Сквозь туманы и ненастья
И, доверившись судьбе,
Я спешу на встречу счастью,
Ты - спешишь на встречу мне!!!

Когда любовь не ценят ни на грош,
В ней видят лишь предательство и ложь.
Шагов не слышат, звуков осторожных.
И признают её за острый нож.
Не замечая дел её, ей работы.
И убегают, прячась под комодом.
Блуждая в темноте подвалов, вне покоя,
Она не укоряет плохим словом.

Чиста, бела, прозрачна, как снежинка.
Не купишь в маркете её, или на рынке.
Прощает злость и причинённый вред.
Лишь подмигнёт загадочной улыбкой.
Насильных души милых не арканит.
На пулю - пулей отвечать не станет.
Промашки все, не гордая, прощает.
НЕ опозорит, в жизни не обманет.

Бывает же взаимная любовь?
Бывает же на свете счастье?
Бывает, что вскипает кровь,
И ты живешь в порыве страсти?

Бывает так, что ХОРОШО?
Бывает так, что не страдаешь?
Да! А говорят бывает, что
Ты часов совсем не замечаешь..

Бывает радость без границ,
От того что ктото рядом?
Бывает, что из сотен лиц,
Она поймает тебя взглядом?

Бывают чувства святы и чисты?
Бывает так, что в радости и в горе?
Бывают на двоих мечты?
Бывают свернутыми горы?

******************************************
И угараздило меня
В тебя без памяти влюбиться!
Я с той поры, душа моя,
Не мог ни петь, ни веселиться.

Где б ни сидел, везде твой взор
Меня пронзает острым жалом.
И одержимости позор
Меня не выдал лишь за малым.

За что меня отвергла ты?
За что забыть не в силах муки?
Мои признания, цветы
Ты принимала лишь от скуки...


P.S. Первый раз писала от мужского имени...

Изорван желтый парус облаков,
Растаяли искристые дурманы.
Потерянною памятью оков,
Опять, опять мерещатся туманы.

И вновь замешен черный каравай,
Землицы сладкой, быстрыми ногами.
Приснится крик осенний... Улетай!
Для вновь летящих, длинными ночами.

А Вы протянете мне тонкие ладони,
И покраснев, укутаетесь в крылья,
Да стук сердец, как грохот на перроне,
Сольется воедино, до бессилья.

О Боги, коль люблю, так дайте волю,
Я слово, данное пред Вами, не нарушу,
А если нет, такая видно доля,
Тогда уж заберите Вы и душу!

17.02.09

Delete

Я научился летать,
Белой птицей в небе
Я научился мечтать
Я порвал все цепи

И вот взлетел я высоко
Я получил свой приз
Но солнце крылья обожгло
И отбросило вниз

И вот снова по земле
Суждено мне ходить
Растворилось все во тьме
Но полет мне не забыть

Мне не нужен месколин
Чтоб добраться к высоте
А упавшему с вершин
Всегда трудно в тесноте

Получилось как в кино
Но и этот этап пройден
Только радует одно
Я секунду был свободен

Любовь венчает сердца,
Магией кольца, по согласию двоих,
С благословения Отца.
Играя блеском лучей утреннего солнца,
Готовится на двоих одна порция:
Нежность, радости, приправленная щедро специями
Из бытовых мелких неурядиц и ситуаций,
Полито сверху восхищениями, улыбками и овациями.

Навеки две реки в одном потоке.
Два Бога в одной колеснице, как единое целое Божество!
Две птицы в гнезде под небесными сводами.
Им посчастливилось в друг друга влюбиться,
Нашла принцесса своего принца, а принц – принцессу.
Их довольные лица слились в поцелуя танце.
Сохранилось в вечной памяти фото на глянце.

Долготерпеливая, милосердная, верная!
Понимает, даже если на исходе капли веры.
Надеется, ждёт, освежает заботой.
Переносит любую горечь и боль, ошиблась – кается,
Не страшась, в огонь и воду бросается.
Готова прощать, перекладывая на свои плечи часть тяжёлой ноши.
Не испортится с годами, не изменится.
Любовь, любовь, любовь вечная!

Бесконечной дорогой строка.
Два диких островка – Цивилизованная Республика.
Друг другом издалека опознаны по импульсам,
Понятным лишь двоим…
Шаг-за-шагом приближались, по звёздам мерили бездну вёслами,
Вдаль смотрели, с надеждой увидеть хоть отблеск, до ночи поздней.
В Посланиях полётом мысли и веры летали,
Книгу Жизни, листая, ростки любви укреплялись живительной влагой, росли.
Вскоре под окрепшими лианами, деревьями звери укрывались от дождя и ветра,
Птицы оперялись радужными перьями, вили гнёзда.
Любовь покоряет любые расстояния.
Торжество Всеобъемлющей благодати в реальности.

- До біса тебе!!! До біса! тебе і твоє кохання!
Грюкаю дверима, вибігаючи з під'їзду, накидаю пальто і якось зав'язую шнурівки.
"От це так! Знову те саме! Господи, і за що? Всі люди як люди а ми?
І здається не дурепа, бачила ж який він, певно не все розгледіла...
Господи, Господи, Господи ну за що? Чому все не так? невже я так багато хочу!?
І диви, сидить собі напевно і не смикається! А міг би й вибігти за мною, так ні ж - сидить!
От якби вибіг, я б ще трохи покричала, він би вибачення попросив я б і пересердилась вже...
А він... Жах... І на все в нього своя думка бачите... Раніше мовчав, боявся і слово поперек сказати... А я тоді ще кричала - Назаре, ти чоловік чи ні? Відстоюй свою думку!
Навчила говорити на свою бідолашну голову..."
Йшла я собі так нарікаючи на свою важку жіночу долю і не помітила як дійшла до свого під'їзду...
відмикаю двері заходжу... завмираю...
де під'їзд? де рідний затхлий запах? де сміття на підлозі ?
Натомість чистий зал, світлий... проходжу вперед... стіл величезний стоїть... все гарне таке...
думаю, невже поки мене не було наш будинок встигли \"чесно\" викупити, знести і побудувати собі нові хороми? Чи галюцинації? З хворою головою ще й не таке може привидітись...
- Твоя голова тут ні при чому - звертається до мене високий міцний чоловік, який ніби виринув нізвідки
- А що при чому? - відповідаю я - Де я? Хто Ви?
- Ти мене стільки разів згадувала, я вже не міг тебе ігнорувати, тепер ти у мене в гостях...
"Так, я або зовсім з глузду з'їхала або він... Бог?"
- Ага, ага... той самий, власною персоною...
- Нащо мої думки читаєте? не гарно це... - роблю спробу посміхнутись, але виходить не дуже вдало...
Голова відмовляється нормально сприймати те що відбувається
- Звичка - відповідає він всміхаючись, але різко серйознішає - все досить розмов, бери за чим прийшла!
- хм.. а за чим я взагалі-то прийшла - збентежено відповідаю я
- Ти ж нарікала на свою долю... пропоную тобі самій собі її обрати
- Це як? - згадую свої нарікання на Назара, і дивуюсь як я навіть за цих обставин можу на нього сердитись...
- от-от, я ж про це і кажу - говорить він
"Знову нахаба читає думки" - думаю я,
Він проігнорувавши випад в свою сторону каже:
- Все бачу ти вже зрозуміла що робити, я тут у вільний час штукенцію одну вигадав, будеш перша хто спробує, - тягне мене до дверей.
Заходимо. Пуста кімната, тільки на стінах безліч клавіш.
- Я б міг і без цього обійтись, але знаю вас людей, потім знов будеш на мене нарікати.
Я стою і тільки очима кліпаю.
- Ну от, створиш собі хлопця, якого хочеш... вибереш все: зовнішність, характер - все! Натискай і користуйся!
- Як це? не розумію...
- Все приступай і без балачок - вже дратується він,- кажу обирай, натискай, забирай! - з цими словами він вийшов.
Я ще з хвилину стою як зачаклована - дивлюсь на клавіші і кліпаю...
А далі й думаю, а що? нехай! якщо це сон, чому не пограти за його правилами!?
Обережно підступаю до пульта... вивчаю
О! знайшла клавішу \"запуск\", тисну!
Загорається перша порція кнопок...
\"високий\" \"середнього зросту\" \"низенький\" \"ваш варінт\" - все просто здається...
тисну варіант №2... далі все пішло поїхало, -
Зелені очі, тонкі губи, добрий, амбіційний - мене вже не зупинити!!!
Час линув з незрозумілою швидкістю та мені все-одно,
я як шалений програміст не можу від машини відірватись, тисну, тисну, тисну...
ну от і все... вибрала... я вже горю від бажання побачити свій продукт...
- Ну зачекай, ти ще від ревнощів збожеволієш, згадаєш скільки ти мені страждань приніс, все згадаєш - злісно погрожую я своєму горе-коханому, хоча який він мені тепер коханий в мене ж от-от з'явиться хлопець-мрія!!!
Тисну "попередній перегляд"... завмираю...на великому екрані з'являється - .... мій горе-коханий, мій Назар...
Ступор... стою... і тут до мене доходить, я всміхаюся...
В той час тихенько заглядає Бог, дивиться на екран і вуста його вигинаються у широку посмішку... він клацає пальцями

Я приходжу до тями... стою біля свого під'їзду... хтось мене настирно смикає. Це мій Назар...
- Ну пробач, пробач... чуєш? не стримався я.... Пробач
Дивлюсь на нього, ні не дивлюсь - милуюсь!
- Я тебе склала, коханий! тебе!
Міцно обіймаю його. Підвожу очі на небо і бачу як там на верху хтось посміхається...
Одними губами шепочу "дякую" і всміхаюся у відповідь...
- То ти мене пробачила?

В своей стране - как иностранец,
Приехавший из дальних стран:
Ты навсегда для всех - "афганец",
В ушах всегда гудит Афган!
А от друзей ушедших деться
(Прикажет даже кто...) - Куда?!
И ноет, кровоточит сердце -
Не лечат долгие года.
Но в День Победы жизнь итожа,
Да в орденах, не пряча грудь,
Будь - за погибших тех - моложе,
Достоин их сегодня будь!