Художник рисовал, потрет,
Лазурь небес и радуги цвета-
Добавил, чтоб наполнить светом,
И водной глади взял тона,
И перламутровое поле,
И роз алеющих красу,
Заката краски и рассвета
Росы слезинки поутру,
И вроде все…
Но что-то не хватает
И краски лучезарны, но не греют,
И вот художник, грудь свою пронзает
И кистью добавляет холсту жизни,
«Пусть, лишь она увидит эти краски,
Коль не достоин был любви »…

(c) Михаил Ботов

http://www.stihi.ru/2009/02/14/6297

любовь-прекрасная царица
и никого важнее нет
умеешь хоть менять ты лица
но существуешь для побед

ради тебя живут герои
из-за тебя горят мосты
сливаются в одно те двое
и для тебя живут они

ты выбираешь жертву смело
и покоряешь её враз
пусть разные они - но дело
твоё важней всего, сейчас

спасибо, что ты существуешь
спасибо, что живешь вблизи
пока ты есть и торжествуешь
в сердцах всегда горят огни...

Умыто лицо не слезами
Умыто холодным дождем
Разорвано сердце шипами…
Остатки сожжены огнем
Плачут убитые чувства
Скалечены пеплом мечты
Не больно уже и не грустно
Живут лишь надежды мечты
Надежды на то что обнимут…
Надежды на то что поймут
Что теплым дыханьем согреют
Убитые чувства спасут

Умыто лицо не слезами…..
Налитые суровые тучи свинцом
Плачет унылое небо дождями
Плачет с моею душей в унисон…

Я часто уявляю собі своє слоєне майбутнє.
Уявляю як мене, вбрану як на свято,
прошивають живі нитки.
Як гниє моя дерев'яна труна.
Далі шар скропленої слізьми землі.
Наступний шар - шар пластикових чи паперових квітів.
(як уявлю радісне обличчя продавця весільних букетів і траурних вінків, жах!)
Та й живі квіти ситуації б не виправили,
тим паче, коли б вони зів'яли, це виглядало ще менш естетично,
а сморід був би більшим.
Хоча...
(а ви знаєте що цікаво, на цвинтарях зовсім не пахне гниллю)
Потім звичайно мені б посадили квіти,
обговорювали те, що на сусідній пусто, гірше, недоглянуто
(потрібне підкреслити)
і зовсім не задумувались, що мене насправді це абсолютно не хвилює, як і моїх сусідів.
Далі - більше!
Вибрали б моє найкраще фото і вчинили б мені пам'ятник
або ще краще - бюст
(зараз це набуває популярності)
Потім до мене приходили з нерегулярною частотою,
віталися губами в чорний мармур,
зрідка скроплювали землю,
з квітів саджали неодмінно троянди,
нездогадуючись, що люблю я айстрові.
Боже! Краще кремація!
Розвіяли б мене серед гір, всеодно моя душа буде там.
Вона витатиме між Близницями і Петрусом,
впаде туманом на Піп Іван,
а далі вітром аж до Темпи.

Завтра неодмінно потрібно сфотографуватись,
запланувати похід в гори і порадитись із знайомим психіатром.

праздник...
дождь стучит в окно
все бегут по лужам
выглядит вполне смешно
варили б лучше ужин

праздник...
с розами толпа
туда-сюда несется
а мне бы только тишина
и песня твоя льется...

праздник...
мишек мягких нет
всех по раскупали
и кругом одни сердца
как же ж, блин, достали

праздник...
где же позитив?
или чё...улыбки?
не хочу я многого
только лишь открытку

а я, кажется, знаю, чего мы не вместе:
ты - НЕ МОЖЕШЬ, а я - НЕ ХОЧУ.
и терпим насмешки, измены и ссоры.
ты спросишь, с чего бы? - это к врачу.

и ревность твоя по малейшим причинам,
и пустые упреки, и шрамы на коже -
ненатурально. убого. наивно.
ТЫ разделяешь с обеими ложе.

как много ты значила, как сильно важна мне,
я тебе не скажу - ведь я должен быть сильным.
отныне день этот уходит из жизни.
и неотвечен твой вызов в моём мобильном.

отпущу и прощу - но ведь ты не уйдешь.
ни сама не отпустишь, ни уйти не даешь,
ты слаба, как слаб я, не умеешь прощаться,
заставляешь прощать, целовать, улыбаться.

меня не отпустишь, его не покинешь -
заложник путей и ошибок своих.
ты подобно ребенку, что глядит вслед бросающим чадо родителям,
страдаешь за то, что старалась любить их двоих.
_________________________
http://stihi.ru/2009/02/14/6101

Их мысли были об одном
На расстояньи слышали дыханье
Не слышно было городов
Лишь только двух сердец биенье
Дрожанье их ресниц и чувств
Коротких волн прикосновенье
Излиное волненье… грусть…
И снова это дикое биенье
Они любили как никто
И как нигде их не любили
Они любили как в кино
Не ожидая от толпы чтоб их простили…

Старенька кав'ярня, "совковий" посуд
У повітрі стійкий затхлий запах
перемішаний з ароматом кориці.
Сьогодні вона не прийде,
не замовить як завжди гарячого вина з яблуками і лимоном.
Сьогодні вона не буде жартома красти його шматочки фруктів.
Сьогодні вона не буде вмощуватись біля нього кладучи ногу під себе,
не буде гріти долоні у нього на грудях.
Від неї завжди пахло кавою.
Вона була божевільна до геніальності,
і геніальна через свою шизофренію,
так вона жартувала, але чомусь їй вірили,
і не тому, що ніхто напевне не розумів
говорить вона серйозно чи ні.
А він знав, знав що це правда і кохав її за це.
Сьогодні вона не прийде, а він прийшов...
Замовив два глінтвейни,
і як вже було звично для нього
переклав свої шматочки яблук в іншу склянку,
їй в склянку.
Він довго сидить помалу відпиваючи вино,
а випивши до половини, замовляє 100г горілки,
вливає до вина, сидить ще з годину, вертячи в руках склянку
Далі залпом випиває все, різко встає і йде геть.
Вже давно навіть черви забули смак її плоті,
а він не змирився, не забув.
Завтра він прийде знову.

Кап-кап-кап
Протікає кран
Кап-кап-кап
Ти дратуєшся, я не помічаю
Кап-кап-кап
Ти борешся з вентилем,
я вибудовую в голові музику з краплинок води.
Кап....кап....кап
Ми давно помінялись місцями.
Я заразила тебе своїм холеризмом
і твій меланхолік не витримав.
Тепер у цій кімнаті двоє божевільних.
Ми з тобою по схемі:
кохання-ненависть-тремор-агонія-майже смерть-знов кохання
(до летальності ніколи не доходить, хіба-що до літальності)
Я так давно підбирала ключик до твоїх емоцій,
а відкривши, виявилось що це скринька Пандори.
Тепер не знаю, що робити,
а схема ще частіше повторюється.
Прагну знайти вихід, але постійно
відкладаю до суботи прибирання безладу у своїй голові,
згадую про це в понеділок
і знов відкладаю до суботи.
Намагаюсь порвати наш Circulus vitiosus.
Червоний чи синій, синій чи червоний,
червоний, синій, синій, червоний...
Будь-який! Перерізаю червоний!
Вибух!
Тепер в нас обох переплутані пазли в голові,
одже все в нас буде добре!

....Утром встала:
Пошла корову подоила.
И вывела ее пастись.
Детей пошла ты разбудила.
и завтроком их накормила.
Потом косу ты наточила.
Вышла в поле;
Травы там накосила.
Пришла домой.
Детишек в школу собрала.
Поехала в свой офис.
Поувольняла всех идиотов.
Часок в салоне красоты.
Пришла домой:
Корову в хлев ты завела.
Потом детей ты накормила.
И уложила спать.
Опять корову подоила.
Чуть-чуть в инете посидела.
Краюху хлеба откусила.
Пошла помылась:
И улеглася было спать.
В ужасе вскочила;
О боже;- как же я забыла.
Муж не тр....ный
Весь день бедняга,
На диване пролежал.