Стучатся и бьются капли об пол,
Кричит и шипит яростно дождь,
Наверное, кого-то он жадно зовет,
Глушит и душит лицемерную исповедь,
А я читаю одну строчку и надеюсь сжечь вашу Библию.

помогите мне, пожалуйста, удалить фото и стихи. администрация не отвечает мне... как это сделать? и что делать, если личный ящик не открывается(переполнен)

День прошел, горит фонарь
Споря желтизною
С утонувшей в облаках
Тусклою луною.

Воет ветер в проводах,
Стылые ладошки
Греет, нагло, на домах,
И стучит в окошко.

Листья старые сорвет
С дерева, не спросит.
Плачет, ноет и поет
Полуночно, осень...

Я не вмію проклинати
Зла я не тримаю
Так навчила мене мати
Всея я памятаю
Я не маю ворогів
Не маю я лиха
Те що батько мене вчив
Користь є велика
Вмію дружбу шанувати
Честь та совість знаю
Щеб хотілось щастя мати
Тільки я не маю

Що на світі є кохання
Пізно вже позналось
Скільки лиха, скільки мук
Від нього дісталось
Не люблю я брехунів
Ненавиджу зради
Всіх оцих би бандюків
Посажав за грати

Я не вірю обіцянкам
Та брехливим людям
Краще вірити циганкі
Спокійніше буде
Вірю я своєму Богу
Вірю в майбуття
Знаю є свята дорога
Я по ній піду до неба
Не вереусь назад
Де цвіте зимоой і літом
Райський дивний сад

Не первый раз до предела, не страшно
Тонкие пальцы, дым сигарет
Все, что вокруг - понемногу рушится,
Каждый прохожий имеет секрет.

В душу стремятся, не вытерев ноги,
Потом плюют, и скорей от нас.
В водовороте стольких событий,
Я уловила цинизм и страх.

Ни один ведь, не дрогнет мускул
Его худого, чуть злого лица,
Если решит, что пора прощаться,
И не узнать, что думаю я.

У меня не осталось иллюзий,
И стоит бросить одну из затей,
Тот, кто резко меняет жизнь нашу,
Не остается надолго в ней.

Владимир Вальков

Сны дорог судьбой обнимут плечи,
Что такой запутанной была,
Не о том ли в наступивший вечер
Расплескали грусть колокола.

Вот, вздымая крылья над простором,
Белой птицей молодость летит,
Сколько в ней весёлого задора,
Сколько истин явью сделать мнит.

Может их утрата только малость
Путь земной ответил, что почём,
Но в груди тоска по ним осталась
И горит заветною свечой.

Кинешь взгляд под голубые своды
И нашепчет эхом лет заря,
«Полюби закаты и восходы
С уходящим дни свои миря. »

Сны дорог судьбой обнимут плечи,
Что такой запутанной была,
Не о том ли в наступивший вечер
Расплескали грусть колокола.

Шкода мені край шахтарський
Шкода Батьківщини
І Донецька та Луганська
Це ж наші родини
І людей мені там шкода
За що так страждають?
Честь і совість та свобода
Куди подівалась?

Скільки там пролито крові
Людей скільки вбито
У руїнах все стоїть
За що таке лихо
Тут страждають наші діти
Наша надія
Найдорожче що є в сіті
Майбуття та мрія

Постраждали Волноваха
Піски та Бахмутка
Люди гибнуть в Іловайську
В Горлівці Чорнушці
Все Дебальцеве в вогні
В Золотом стріляють
І в Артемівську димить
Щастя все палає

Оце ваше перемиря
Де вогню не має
За що мирні люди гинуть
Хто відповідає?
Як усе це зупинить
Та усе здолати
І почати мирно жить
Та війни не знати.

Чому родивсья не щастливим
Мабудь вже доля випала така
Ще молодим, вже став я сивим
Як сніг вся біла голова
У кого вдавсь я сам не знаю
Це мабуть Бог нагородив
Та інколи себе питаю
Кому погане, що зробив
Та думку сам собі гадаю
Кому дороги перерив
Та що сказати я не знаю
Я відпоаіді не знайшов
Мабудь у мене така доля
На все життя мені дана
Та скільки жаху, скільки горя
На мене вилила вона
Мене минуло щастя, радість
І скарбу я не назбирав

Мой милый сыночек,
Мой счастья комочек,
Мой самый на свете родной!
Мой маленький мальчик,
Мой крохотный зайчик,
Спасибо, что есть ты такой!

Так к маме привязан,
Как будто бы связан
Невидимой нитью со мной!
Так мамочку любишь
И знаю, что будешь
Для мамы защитник, герой!

Опора для мамы,
Наследник для папы,
Ты счастьем наш дом озарил!
Сестрёнке отрада
И бабушки рады,
Что Бог нам тебя подарил!