Зникаю, йду.

Дата 14/02/2011 11:30:48 | Тема: Философские

Нам важко іноді піти,
Зникаю в замку самоти.
І ліс сумний – моя стихія,
Забуте місце – моя мрія.
І вже не хочеться піти
Із порожнечі самоти.
Бо вже не та душа моя,
Можливо, вже і я – не я.
Криваві сльози на душі,
В думках одні сумні вірші.
Але всміхаються вуста,
Бо сльози сховані в дощах.
Та я сама, моє життя –
То дощ зітканий з каяття.
Краплини – дні життя мого.
А я не знаю, як? чого?
Болюча правда – я зникаю.
Обман солодкий – хтось кохає.


Этот стих поступил с сайта Стихи поэтов современности
https://poets.com.ua

URL этой статьи:
https://poets.com.ua/modules/news/article.php?storyid=7216