Змучена муза
Дата 28/03/2013 9:20:00 | Тема: Философские
| Я стояв у безкрайньої прірви,
В неї круки падали каменем,
І від них лишалось лиш пір'я,
Що звисало чорною хмарою.
Все навколо займалося вогнищем
І думки мої теж палали,
Намагались втекти зі свойого кладОвища,
Не встигали - іскрились, згорали…
А коли я ішов по тернистій дорозі,
Мої рани цілили твої щирі сльози,
Що рікою текли під ногами босими,
Та під сонцем нещадним ставали росами…
Ти зо мною була, моя змучена музо,
У лавровий вінок мою душу вплітала…
Та в яким ти поникла жахливім недузі,
І чому я без тебе іти мушу далі ?!
Мої груди майже не дихали…
Я стояв у безкрайньої прірви.
Мене круки крилами кликали
І стелили шлях із пір’я.
Так не стогне жодна трембіта,
Як земля під ногами стогнала!
Я б волів зістрибнути з цієї орбіти,
Та всесвітнє тяжіння мене не пускало…
|
|