Життя - театр, справді,
Ідеальний, з декораціями до будь-яких сцен і ролей.
Та люди - не актори!
Не тільки актори...
Ми сценаристи, виконавці, режисери,
стилісти, костюмери,
ми вибираєм ракурс,
Ми плетемо панно - історію...
Та це панно - двояке: є краса і є потворність...
і ще - в нім забагато повторень...
ми давно не оригінальні,
наше ткацтво схоже на конвеєр,
є заучені елементи, і
крок вправо, крок вліво -
куля у скроню від себе, або в спину від сусіда...
Мало хто винаходить свій візерунок.
Сплетене до нас і нами - далеко не витвір мистецтва,
часто нитки сплутані, обірвані...
Бо забагато в нас завдань,
знову ж таки: сюжет, виконання, постановка, контроль...
більшість написання сценарію перекладає на абстрактне -
бога чи то долю...
хтось не переймається контролем над виставою,
комусь вона добряче набридла
(буває такі звільняються з театру),
а деякі давно грають тільки для себе...
інші ж розриваються у бажанні встигнути все,
втрачають сили, опускають руки,
божеволіють, кусають лікті,
нарікають, радіють...
не встигають, не справляються...
Хтось під занавіс нарешті спромагається справлятись з усім,
осягає свою вершину,
але у його успіху нема глядачів,
афіші вицвіли, і театр давно забули...
Тоді його вистава закінчується....



---