Мій меч - це егоїзм безмірний,
Він ланцюгом повив мій світ,
Але, як паж, назавжди вірний,
І покохає шию дріт.
Окріп зневаги опіка,
Моє знесиленеє тіло.
Мені зухвальство доріка:
"Невже покинеш наше діло?"
"Ні, не покину!" - пролуна,
І скелі задвигтять одразу,
І не здивує дивина,
І не ображусь на образу.
В гарячці загубила суть,
Тримтить, згасає вже життя,
На кульки посварилась ртуть,
Мене украло забуття.