Вода. Вона вниз тягне душу,
В відтінках серебристих відлива
Вже починає мені здаватися що мушу
Навіки я залишитися одна.

Та я спокійна і не божевільна.
З моста вже не кохання тягне вниз...
Я знаю, всім здавалось, що я сильна
І що моя сльза простий каприз.

Всі думали і вірили, що можу,
Я бути незалежною рікой.
Та без води на що та річка схожа?
А як сміється коли дощ стоїть стіной...

Отак і я... як дощ іде щаслива,
Або як тут тече моя ріка..
Та я давно вже не чекаю дива,
А тінь моя в воді оцій зника...