Хтось зварить мені запашної кави.
Для фону, для суму ввімкне платівку –
Хендрікс чи Моррісон… Бог з вами
хоча б на цьому старому знімку…

Ти щось занадто жахливо граєш,
В такому стилі давно вже ніхто не плаче.
І ти постійно про це забуваєш…
Та знаєш, who cares… А мені тим паче…

Бо наші вікна зовсім не люблять галасу,
ганчірок, щіток і весняних протягів.
Вони були чистими, та щось таки сталося…
І промені губляться після перших дотиків…

Куди подіти полиці моїх книжок?
Їх пил та букви давно вже в моїх легенях…
Одяг всмоктує запах коханих казок.
Мабуть у червні я знов пофарбую стелю.

Це все, що лишилось у мене від нас:
маленький конверт зі старими квиточками.
Я знаю, ти каву тут пив якось раз
І мій шоколад їв дрібними шматочками…