***

Одного разу хитрий заєць,

Щоби дотепністю блиснуть,

Рішив, що може він уміло

Зайчисі пару слів черкнуть



Він написав рукой сміливо,

Що зразу в голову прийшло:

«Я пам'ятаю»... - що ж, за справу.

І тут вже зайця понесло:



«Я помню чудное мгновенье:

Передо мной явилась ты,

Как мимолетное виденье,

Как гений чистой красоты».



Постійте, бажані подружки,

Здається, зовсім я не прав,

Так, дійсно, некто, Пушкін

Своїй зайчисі так писав.



I треба трошкі підрівняти,

Та небагато поміняти,

Ось тут прибрати, тут - додати,

І трохи тут перебрехати.



«Я не забуду то мгновенье:

Когда тебя увидел я,

Как солнца луч, как сновидение,

Как утра раннего заря!"



- Ось так! – сказав наш Заєць жваво,

Це не соромно дарувати

І буде завжди Зайцю слава

Як Пушкін буде на підхваті



То тут, то там такий же заєць,

Щоб здивувать своїх зайчих

Строчить, вилазячи зі шкіри,

Підслуханий недавно вірш.