Давай, давай впадеш, впадеш
як лист, як лист,
що чорний був,
все впало, впало на тебе
паук, паук ползе
годинник б’є дванадцять
слова, слова як бомба
вибухнула на столі
тримаю у руці перо
пишу незрозуміле,
і падає лист паперу
чорний у калюжу
блищить, блищить
ця кров на вусах
я вибух пишу отут
дада, дада, дадаїзм,
чорнило впало на лице
годинник б’є дванадцять,
і ти вибухнувши впала
на чорний лист паперу.

Delete

Delete

Delete

Чи може ти даш відповідь мені,
куди це ми усі прямуєм,
подалі від мене і від тебе
подалі від цього всього людського.
І тільки но нетреба йти назад,
там теж нічого не лишилось,
тільки безкінечність моя...

Чого ви всі такі сумні,
невже ви загубились при дорозі,
но як же ви так всі могли,
залишили мене отут одного.
І тільки но нетреба йти вперед,
там лиш безкінечність моя,
дорога, безкінечність моя...

Чого ви всі кудись йдете,
ви почекайте хоч мене,
і я іду туди ось з вами,
у саму тую безкінечність мою,
безкінечність мою...

Delete

Delete

Delete

Delete

Сплетеньями рук..
Вспомню сплетенье телами..
Нежной нежности губ
Диким зверем лаская..

Боль блаженствием бьет
я опять забываюсь
На мгновенье..во мне
Я кричу,задыхаюсь..

Поцелуй как река
И теченьем по телу
заставляя дрожать
расплывается телом..

Жадно воздух ловлю
пересохшим ртом и ныряю..
растворившись в тебе я
весь мир забываю..

И сквозь сон,чуть дрожа
Своим теплом его согрею-
Забравшего душу,
Воспользовавшись телом..