Я быть хочу твоею канарейкой,
Петь трели только для тебя,
За стальною сидеть клеткой,
Жить красоту твою любя,

Быть покорным твоей власти.
Быть нежным, любящим и робким.
И в ожиданьи страсти,
Забыть, что яд бывает горьким.

Прикосновенья твоих рук,
Очаровательный твой взгляд.
И страшнее всяких мук
Жить без тебя и пить сей горький яд.

Я быть хочу твоею канарейкой,
И о свободе позабыть,
Забыть тот мир за клеткой,
И лишь тебя любить. Любить.

Померкнет день, настанет ночь.
О будь со мной, любимая моя.
Пусть весь мир уходит прочь.
Я быть хочу твоею канарейкой,
Жить лишь одну тебя любя.

Delete

Delete

Там где ивы терзают речную гладь,
она вышла с бокалом печали,
устремленная Богу душу отдать,
лишь бы с ним небеса повенчали

Как луна утопилась золотою монетой,
и багряной сделала пробу,
так она Ярослава в лиловом плаще,
осветила присутствием воду!

Она краше мечты, эталон красоты,
кудри ворона черного крылья,
и глаза как подснежники светят в ночи,
даже волки в поляне завыли

Не бежала, летела в пучину на дно,
тонкий стан буйным ветром уносит!
От тоски, от тоски зарыдали слова,
будто иволга в поле голосит.

«Без него я не я, без него пустота
я забытое старое дерево…
Без него я не плод ,а терновник в саду,
и в любовь без любви, не верю я…

Что ты плачешь краса, посмотри в небеса!
Сколько звездочек в небе искрится!
Только сам стал звезда,и уже никогда,
поцелуй мне во снах не приснится.»
...................................................

Дунул легкий ветерок,лилии раскрылись,
и нелепые лучи в новый день влюбились,
все как есть, растет трава,соловей играет,
только там на дне илистом... Ярослава тает….

Відчиняти чужі двері завжди важко
Все стає легко коли з порогу вдихаю твій аромат
Я змішуюсь з ментоловим димом, з твоїми парфумами,
з музикою що тремтить у повітрі
Левітуючи необережно зачіпаю, плутаюсь у твоїх думках,
що зависли літніми павутинками, куйовджу твоє волосся,
зношу твій щойно відремонтований дах
хапаю за руку і різко вверх
без розбігу і плавного зльоту
лиш так! інакше не треба,
інакше кожна уміє...
блокуючи сигнал мобільного зв'язку
перекриваючи хвилі короткі і довгі
радіо і телебачення
спалюючи газети
писані і не писані правила
Вверх!
не боячись що повертатись доведеться
на згарище... вверх
танцювати на молодому місяці наші божевільні танці
сплітати сонячні промені і гойдатись на них як у дитинстві
до легкого запаморочення до повної невагомості
Дивись як легко стрибати від зірки до зірки
здувати з них золотий пил
який налипає на небо і утворює нові зірки
Спробуй наздожени!
я сміючись дивлюсь як ти невпевнено і трохи незграбно переступаєш
Так ти мене ніколи не наздоженеш!
я заливаюсь сміхом
на мить втрачаю рівновагу і падаю
ти за мною
Летимо!
вниз... до блакитної клітки... кінець польоту...
я розсипаюсь цвітом на згарищі нашого світу
так добре....
Але ти збираєш мене до купи
знов свариш за безвідповідальність і нерозсудливість
одразу хапаєшся за інструменти і лагодиш свій дах...

Відчиняти твої двері завжди важко
навряд мені вистачить сили зробити це ще раз....

Delete

Delete

Люблю я человека,
Кого любить я не должна.
Мечтаю я о встречи,
Которой не будет никогда.
Хочу я все вернуть назад,
Но видно не судьба,
Ведь у каждого из нас
Своя уже игра.
Мне бы крылья как у птицы
Полетела б я за ним,
Посидела бы на крыше,
Посмотрела б с высоты.
А потом, как в доброй сказке,
Превратилась бы в себя
И глаза его б сказали
Все чего я так ждала.
Но, увы, не в сказке я,
А в реальной жизни,
Нет ни крыльев у меня,
Ни бокала виски.

Я так люблю когда читаешь
Стихи что сам ты написал
И днём и ночью сочиняешь
Всегда об этом ты мечтал

Слушать их готова вечность
Твой грубоватый баритон
Я признаю какая чесность !
Слова и сердце в унисон

Тебя наверно вдохновляю
Стихов же много обо мне
Знаю любишь и я таю...
Но лучше денег дай (мене)...

Дурненький, та що ти таке кажеш!
Неможливо танцювати під тишу?
Віддаватись музиці, цілувати дощ?
Я буваю занадто дивною для тебе?
Занадто дикою? Ти міг би звикнути...
Ти мав би зникнути...
Кажеш мені потрібно покинути ілюзії?
Триматись за щось справжнє,
за пластмасу і залізо? Знаєш
скоро 12-та година, давай прощатись
вже пізно....
Дійшовши разом до центру систем координат,
наші шляхи розійдуться...
Ти обереш звичні, реальні 1, 2, 3:00...
я ж зверну у мінуси, все-одно ти давно
в обіймах іншої, теплої, не моєї весни
А ти б міг теж спробувати - це не страшно!
Так, звідти нема дороги назад, тільки вверх,
до вогнів...
посміхнись мені....
Чуєш мелодію. що лине з музичної скриньки у моїх грудях?
як розливаються сріблом подаровані тобою дзвіночки
в моїй голові? ні?
Ми різні....
Я народжуюсь влітку, простягаю руки сонцю,
ти римуєшся з осінню...
а я відчуваю з кожним словом спустошуюсь,
віддаюсь тобі повністю....
А ти не віриш і лиш міцніше стискаєш руку.
Кажеш все це дурниця? все не реальне?
Я забагато мрію? Ні! не захворіла!
я не жартую....
Ти знаєш, я трохи стомилась
і паморочиться в голові....
я напевно от-тут ненадовго приляжу....
І струмом останнє тепло по твоїй руці...