Любовь приходит и уходит
Но память вечная, ты знай
Она всегда за нами бродит
Куда б ни шел, в какой бы край

Она как тень бежит за нами
Она преследует всю жизнь
Не задушить ее мечтами
Не стоит, даже не стремись

Да и зачем рубить надежду
Что лишь тебе всегда верна
Ведь в нужный час шепнет так нежно:
“Нет, не твоя это судьба

Ты ж помнишь, это проходили
И чем закончилось – ничем
Потом мы долго хоронили
Опять не стоит, ну зачем?!”

Она по полочкам разложит
Все что хранится у нее
И в трудный час всегда поможет
И скажет мнение свое:

“А вот теперь, давай, попробуй
Быть может, счастие найдешь
Тебе туда, вон той дорогой
Любви ты мимо не пройдешь

Откуда знаю? Что за глупость
Ведь я тебе всегда верна!
Откуда ж взялась эта скупость
На все прекрасные слова

Лишь вспомни, как Вы любовались
Друг другом в парке по весне
И очень этого стеснялись
Но не посмел сказать себе

Все то, что мне сказал тогда ты
Ведь знаю, сердце налилось
Любовной страстью воспылал бы
Но к сожалению, не срослось

А после ты не спал ночами
Корил себя, что не сказал
И не зажег ее речами
Любви свой путь не указал

Ну так иди теперь к любимой
Ну вот она, встречай скорей
Скажи люблю, навеки милой
От счастья пой как соловей”

Delete

Запис №1
Сьогодні мені наснився той самий сон. Я прохопилась і рукою намацала холодну половину ліжка. Завтра неодмінно потрібно знайти час, щоб винести це занадто велике ліжко у підвал і повернути моє стареньке. Я встала, пішла на кухню, припалила цигарку.
Дивний сон: коло людей, я в середині. Мене штовхають і я відлітаю від одних рук до інших.
Ти казав, що це певно уривок з якогось фільму який мене вразив. Я погоджувалась, бо бачила – тебе це трохи лякає і ти знайшов спокій у цьому поясненні. Та це був не фільм.
Ти не розумів мене і це було причиною багатьох сварок, ти мав межі, межі і для себе і для мене.
Це був єдиний сон який мені сниться. Пам’ятаю, одного разу мені наснився інший сон, ще більш дивний , але це було тільки раз.
Там були ти і я. У мене був скальпель. Ти спав. Я обережно зробила надрізи під твоєю спадаючим волоссям. Так легко і тобі зовсім не боляче, ти навіть не прокинувся. В твоєму мозку якраз було місце для маленького шматочка і я віддала тобі шматок свого.
Ранком я прокинулась, згадала про сон, і хотіла було тобі розповісти. Я нахилилась і поцілувала тебе в чоло. В тебе гарячка. Було вже звичайно не до розповідей. Пізніше я все-таки розповіла, а ти ще пожартував, мовляв, хвороба - це реакція на трансплантант і якщо ти видужав – отже все зрослось.
І таки зрослось. Справді. Наші відносини стали такими дивними, я не зовсім відчувала де закінчуюсь я і починаєшся ти. Це не було схоже на казку, скоріше на психоделічну музику чи на медитацію. Раніше у мене був свій світ у голові, куди ніхто не міг знайти вхід. Тепер це наш спільний світ. Тепер ти такий як я. Тепер ти – це я.
Вчора приходила твоя мати. Накинулась на мене, кричала і плакала, звинувачувала у твоїй смерті. Вона так схудла і змарніла. ЇЇ жилаві руки стискались у кулаки до синяви. Потім вона тільки плакала і вибачалась. Казала, що тільки я можу зрозуміти як їй важко. Бідна, я розумію, якби я тебе втратила то збожеволіла б. А ти став таким схожим на мене, що вона не впізнає тебе. Ми не скажемо їй нічого.
Завтра я залишу тебе ненадовго, піду з нею на кладовище віднести квіти.

Запис №2
Знову сон. Але сьогодні все було по-іншому. Він був довгим, дуже довгим.
Я прагнула побачити обличчя тих людей, що знущались надімною. Я відлітала і знову відчувала поштовх у спину. Сльози і біль не давали побачити їх лиця. Я напружила всі м’язи і біль різанув по тілу, я обернулась і побачила…. і прокинулась.
Голова страшенно боліла. 9 година потрібно вставати. Сьогодні я зустрічаюсь з твоєю мамою.
Я не запам’ятала обличчя.

Вони прийшли на кладовище, поклали квіти і мовчки сиділи.
Жінка глянула на опущену голову дівчини.
Він помер, - сказала мати
Я знаю, – тихо відповіла вона
Він помер, – майже викрикнула мати,- чому ти так себе поводиш, це його могила, його надгробок, поглянь на портрет! – вона різко направила руку до обличчя дівчини.
Та відвернулась, жінка зайшлась плачем.
У дівчини в голові болісно відлунював плач, у вухах гуділо. Вона затулила руками вуха і замотала головою. Відчула поштовхи у спину, все як у сні. Вона підняла повні сліз очі на надгробок.
- Це ти! Це він
Він – це коло, він не пускає її, він – ці люди, він – цей біль…. Він залишився у її свідомості, вона занадто оживила спогади, занадто захистила себе від реалій і це загрожувало божевіллям. Вона так кохає його… але мусить вирватись з кола.
Вона обійняла жінку і вони обоє голосно ридали.
Прийшовши додому вона вийняла щоденник.
Запис №3
Я не ти, і я відпускаю тебе. Я не ти! Не ти….
Вона закрила щоденник і кинула у вогонь.
В той момент прогалина у її голові заповнилась. Вона сіла на своє стареньке ліжечко і посміхнулась. Вона сильна, вона витримає.

Ти стікаєш по мені як перепалений цукор
Обпікаєш і застигаєш
тонкими пальцями по спині мов кинджалом
Я чорною кавою з корицею без солодких вершків
шрамом на шиї, лінією на долоні
тонкою павутинкою по тобі
Я в тобі, у кожному кутку твоєї свідомості,
квартири, кухні...
ніхто не думає про спалену вечерю,
незакінчену справу, проспану роботу
Ти і я...
Нікому не відкривати, не писати
не відповідати на телефонні дзвінки
Бо скоро я піду... а мені тебе так мало
А я залишуся навіть якщо вилечу, заберу себе всю
Залишусь холодним полум'ям свічки,
принесеною скатертиною, картиною
Забутою книгою, загубленою сережкою
моєю улюбленою футболкою
м'якою із майже стертим написом
Мене забагато і мені це подобається
Правда я гарно облаштувала свій куточок в тобі?
Завтра я спізнюсь трішки,
ти сам приготуєш вечерю, звариш каву,
вибереш фільм...
а я спізнюсь, залишивши сьогодні футболку з ароматом моїх парфумів
у тебе на очах і смак моєї помади у тебе на вустах...

Я ненавижу память о тебе.
Она мне только боль приносит.
Зачем нужны страдания в судьбе,
Когда сердечко ласки просит.

Не хочу больше жить я в предательстве
В любых его проявлениях.
Ни в любви, ни в дружбе-приятельстве.
Ни в других природных явлениях.

В твоей душе хотел найти причал.
Не лгал тебе и не лукавил.
О светлых чувствах не кричал.
Но... жизнь всегда игра без правил.

Delete

Не думай о потерях,
Они не для тебя.
Ты будеш среди первых,
Смеясь, крича, любя.

Ты будеш словно пташка,
Средь белых облаков.
как белая ромашка.
на поле сорянков.

Я виливаю тебе на папір
Розмащую буквами
Щоб не плакати викидаю біль
чорним по білому
Нестримні поштовхи хворого серця
стають знаками
Впишу туди останній не здійснений поцілунок
не сказане "не" у моєму "Я люблю тебе"
незроблений крок
примарне пробач - все буде
змовчу лиш про слід
у мене в очах - твоє відображення
Розриваю тебе на маленькі слова
і знову склеюю - але вже в іншому порядку
Скручую, перемотую венами,
прикрашаю краплею крові
Ти знаєш - остання кров могутня сила
Піду поміняю цей папірець на когось іншого
Ти в мені майже закінчився...

Сорвать цветок,
и выкинуть в окно,
пусть полетит,
как лист багряный,роза.

Мне от тебя,
не нужно ничего,
мне от тебя лишь,
слезы,слезы,слезы.

Прошу тебя!
Ко мне не приходи,
И не кусай!
И так больное сердце.

Я все простил!
И ты меня прости!
Давай закроем,
отношений дверцу.

Поцелуй меня на прощание…
И иди по дворам танцевать,
одевай свою маску не глупую,
мол девица и любишь гулять…

Мне б по лужам считать ручейки!
И дырявить пустые карманы!
А тебе до последней звезды,
кабаков вытирать туманы…

Что шатает тебя,так кидает!
Будешь спорить кто прав,а кто нет?!
Ты живешь пока юность летает!
Ты живешь пока я шлю привет…