L;
Дата 06/02/2012 22:05:09 | Тема: О любви
| Пустота не лякає,
Коли від тебе тікаю.
Коли у собі варюсь,
А на тебе спускаю.
Коли бачу межу!
І тебе за межею…
Коли хочеться стати,
Травою в пустелі.
Чи у твоїй долоні,
Отруйним плющем.
Чи у твоєму полоні,
Кислотним дощем!
Чи у ванні, на стелі,
Невидимою тінню.
Глибоко ж увійшло лезо,
У моє сонячне сплетіння.
І у кризі очей,
Мене вабить байдужість.
Вона валить, пече,
І кричить що врятує!
Але подвоюють біль,
Ці криві дзеркала.
І як завжди мене,
Доїдає пітьма
Все! Врятован… віднині
Я не знаю про тебе!
Лише пензлі шукаю,
Щоб розкрасити небо,
Але похмурість чомусь
Не лишає кермо?
І все життя після тебе,
Суцільне дерьмо…
Вже дванадцять! підйом!
Чи можливо відбій?
Що за день? Що за тиждень?
Коли закінчиться бій?
Хто гукає? Хто ходе?
Нікого… Я сам…
Ріжу свої вітрила,
Палю небеса.
Ця кохання червове,
Немов пробливатись…
Після нього мені,
Необхідно нажратись!
Подивитись ТВ, перекрасити стіни,
Змінити номер телефону,
Та білизну постільну.
Щоб нічого твого,
І нічого про тебе.
Але знову у сні,
Осипається небо,
І в очах моїх ти,
А в твоїх очах я.
А потім годинник…
І знову життя…
Автор: Mike Crusher
|
|