Не смей ты душу продавать,
Чтоб вновь не опускались руки,
Чтоб не затихли жизни звуки,
Не смей духовно умирать.

Ты душу заставляй мечтать,
Чтоб краски мира расцветали,
Чтоб люди жить не забывали,
Чтоб в синих небесах летать...

Не надо чувства убивать...
Не смей стирать ты счастья краску,
Лови.. любви живую сказку!
Позволь же сердцу расцветать...

Не смей духовно умирать!

(Переклад вірша "Баллада" Пастернака)

Тремтять споруди автобази,
Ген-ген костел десь миготить.
Над парком злива із топазів,
І блискавок казан кипить.
В саду – тютюн, на тротуарі –
Юрба, в юрбі гудіння бджіл,
Здригання хмар, уривки арій,
Дніпро завмер, нічний Поділ.

«Прийшов», - лунає поміж в’язів,
Стає, немов свинець, важкий.
Застигнувши у вищий фазі,
Із матіол трунок терпкий.
«Прийшов», - шепоче кожна пара,
«Прийшов», - стебло стеблу рипить
Ганяє грім хмарок отару,
Нічний Поділ, Дніпро мовчить.

Знов награє складні пасажі,
Пірнає в темряви котел.
Шопена поминальна фраза,
Дрижить, мов ранений орел.
Під ним – танок араукарій,
Глухий, неначе щось придбав,
Пірнув в безодню дивних марив,
Нічний Поділ, Дніпро мовчав.

Політ орла, як хід розмови.
В нім всі екстази та молитви
Спокуси та пахучі смоли
Статей злиття й нерівна битва.
Політ – сказання про Ікара.
Сповзає з круч підзол стиха,
Мовчати – це найтяжча кара,
Нічний Поділ, Дніпро-ріка.

Дарую вам баладу, Гаррі.
Уяви і думок сувій
Нема брехні у цій баладі:
Я бачив все, що тут привів.
Над спогадом не скою вбивства:
Не згине квітів буревій.
На крутоярі парк і дійство.
Дніпро завмер, нічний Поділ.

Готическая поэзия

***

Солнце с утреней зарёю
Поднималось в небе над землёю
Ветер свежестью дышал
Незаметно в дом вбежал
Птицы за окошком пели
В поле пробуждались шмели
Просыпалась вся земля
Вместе с ней вставал и я

Кто говорил что ошибаться в людях больно?
Они всего лишь пройденный этап.
Необходимый для закалки воли
Расти без этого поверьте мне не как.

И пусть кричали вы: "Сейчас то знаю точно
Нашёл ту родственную душу наконец".
Но вновь плюют на всё впрямую и заочно
При этом говоря что ты подлец.

Да чёрт бы с ними вы живите дальше
Не мстить, не злиться, не держать обид.
Жить всей душой, красиво жить, без фальши
У неудач ведь тоже есть лимит.

Знов сам на сам із самотою,
В мовчанні стін, годин полоні.
Я сильна, та останнім часом
Щось опускаються долоні.

Вже третя осінь промайнула,
Мені ж здається тільки вчора:
були щасливі й божевільні.
Йщов дощ. Шістнадцяте. Вівторок.

У інший бік почався відлік
Ділю життя на «до» і «після».
Гортаю перед сном альбоми,
А на дзвінку стоїть «та пісня».

Від втоми кавою рятуюсь,
І часто плачу без причини.
Мені не просто дуже сумно -
Без тебе я напівлюдина.

Ніхто не винен в тім, що сталось,
Так нащо ж я себе картаю?!
Ну, годі… Треба ставить крапку.
Я не здаюсь. Я відпускаю.

Сколько миров должны ещё погубить,
чтобы дойти до совершенства.
Как научиться с землёй в гармонии жить
и постичь навеки блаженство

Крылатой птицей, моя душа
над миром надежд, кружит,
и сердце в груди пленила тоска,
седая печаль уйти не спешит.

Что стало с тобою вера моя,
в какие края ушла от меня.
И всё что осталось взамен от тебя,
слепая не воля да грусть без конца.

Лишь в миру моих снов являешься ты
нетленным огнём моей мечты.
Силой красы влечёшь меня,
мне без тебя не прожить и дня

Холодной зимой в вечернюю пору
студёной метлой не зная покоя
снежная свора всё заметала
да серебром вокруг усыпала.

Носились ветра, вьюга бранилась.
В белый наряд земля облачилась.
Зверь одинокий в поле широком,
брёл снегом глубоким до дому далёко.