...К 20-ТИ ЛЕТНИМУ ЮБИЛЕЮ ВЫВОДА ВОЙСК С АФГАНИСТАНА....ПОСВЯЩАЕТСЯ.

Опять тревога.
Опять мы ночъю вступаем в бой.
Бегуд ребята не на ученъе,
А сразу в бой.
На юнных лицах уже морщины
Не по годам.
Сдесь в Нас стреляют,
Сдесь как и прежде идет война.
На перевале.
В своей засаде сидит душман.
И жить осталось не больше часа.
Среди камней.
Здесь в Нас стреляют,
Сдесь как и прежде идет война.
Над крышкой гроба,
Стоит,рыдает сидая мать.
Ведь он для нее еще совсем юнец.
Так что-ж ребяа!?
Налъем бакалы и выпъем стоя
За тех парней,кто отдал жизни;
Воимя счастья чужих людей....

**************************************

Встаньте все,кто сейчас;
Водку горькую пъет.
Встаньте молча.
И выпейте стоя.
Ведь нильзя Нам сейчас,
Ни поднятся, ни встать,
Не отдать честь погибшим ГЕРОЯМ.

-признание?
-в любви?
-наверное...
-кому?
-не знаю...не тебе ли?
-"ты лучшее внутри
ты главное в душе..."
давай откроем в сердце с тобой двери?
-давай, я так хочу...
мне плохо без тебя...
-да ладно, милая...я всё не верю
-я точно говорю...
ты нужен мне, пойми!
-ха, котик мой, молчи...я всё не верю...
-дурак ты, ведь любовь...
нет смысла без тебя...
мне надоели все мои потери...
-ну докажи, хоть раз!
-я так хочу любить!!!
-мой грех, я так хочу тебе поверить...

Слышишь, тут на поле-боя
Проще даже, чем в футболе
Артник плачет, как ребёнок
Раз ревёт, смени пелёнки!
Танки тут критов боятся.
Ангел требует оваций!
Камни магов, как пенальти.
Осторожностью прогнать их!
Воин - уворот танцует, -
Ему травму ты придумай!
Цыц! Сидеть! А кто же я?
----------- Я БОЛЕЛЬЩИК СПАРТАКА-------------

Ненаглядная ты моя крошечка
Обними же меня поскорей.
Нежная, милая кошечка
Мое сердце любовью согрей.

Я хочу твои губоньки алые
Всю ночь напролет целовать
И ласкою плечи усталые
В объятьях своих согревать.

Я хочу нектар любви желанной
Из сладчайших губ твоих испить.
Минуты нашей встречи долгожданной
Хоть на одно мгновение продлить.

ужгородському медичному присвячується...

Місце для куріння у обласній лікарні, стало місцем свободи
для студентів-медиків.
Воно стало багатофункціональним (наприклад місцем для викиду емоцій і т.д.).
Фармацевти 3-курсники сиділи на лавці і вже в котре обговорювали методи навчання у місцевому Вузі.
-... отже, - підсумовувала одна,- щоб зібрати потрібні на зимову сесію гроші, відкладати їх потрібно принаймні рік.
Лунає сміх, потім він стихає і кожен починає осмислювати гірку сторону сказаного.
Вона була звичайною сьогодні, хіба-що трохи невиспаною, стомленою.
Дивлячись на пошарпані стіни лікарні вона сказала: "А знаєте, якби лікар провозив мене по цьому дворику, приговорюючи, що в цій лікарні про мене попіклуються, що все в мене буде добре - я б йому не повірила!"
Знов задзвенів сміх.
Вона теж посміхнулась і поглянула на горобця під ногами, який порпався у купі соняшникового лушпиння і про себе відмітила рівень культури пацієнтів, перевела погляд на смітник, поряд з яким валялись недопалки і те саме подумала про студентів.
В голові виплив шматок вчорашніх подій: він, вона, кухня...
У них чергова серйозна розмова, стосунки дійшли до безглуздя: постійні чвари, купа божевільних слів і щовечора латання сердець.
Вони по-черзі демонстрували вибухи, останній був за нею, він замовк...
Вона бігала очима по стінах, оминаючи того, щоб потрапляти поглядом на нього.
А він мовчав.
Вона подивилась на годинник - він мовчав вже 5 хвилин, але здавалось пройшла година.
"Чому все так виходить, адже вони кохають один одного, що з ними..." - думала вона.
Годинник голосно цокав, вона здригнулася і перевела погляд на стелю, але годинник ніби закарбувався у неї на сітківці, стрілки глузливо пливли по циферблату видаючи нестерпне цокання, воно відлунювало в неї в голові, кров у її судинах пульсувала в такт...
в її голові все сильніше лунало "божеволію!!...".
Далі темні провулки, моторошні двори, під'їзд...
Неподалік від дівчат двоє санітарів везли прикрите білим простирадлом тіло.
- О! Новий матеріал для першокурсників!
Короткий смішок, вони встають і напрявляються до аудиторії, одна підходить і трусить заспану здавалось подругу.
- Ну що ти йдеш?
... виринає ніж, тремтячі руки, страх у його очах, гул у її вухах, спроба посміхнутись...
- О, Господи! Господи... я його вбила!

Delete

я пишу для тебя...
я пишу о тебе...
только ты не узнаешь об этом.

отдаю вновь себя
нереальной звезде
на двери же вновь надпись "ЗАКРЫТО"

не поймешь...прочитав...
ведь не нужно тебе...
без меня у тебя дел довольно

лучше я промолчу...
и растаю во тьме
но зато хоть не будет так больно....

Убаюкаю, запеленаю доверие.
Заплету, и закрою все двери я.
Не влететь в окно осам неверия!
Не сплести паутин недоверия!

Колыбельная! Стихнут пропеллеры!
Тают-тают, снега переспелые.
В даль уносится плач невезения,
Тихий ветер, как врач, с чудо-зелием.

Подхвачу, как росинку весеннюю.
Зацветут лепестки новоселия!
Угощу самым вкусным печеньицем.
И поднимет свой флаг настроеньице!

Народ, возьмите мера
За просто так отдам
Он знает свое дело
Он в космосе бывал

Его там научили
Как жизнь испортить всем
Наверно приручили
Чтоб не ушел совсем

Но видно доля злая
Сыграла шутку с ним
И это понимая
Отправили в наш мир

А он пришел ко власти
Он правит, он творит
И с ним пришли напасти
Земля у нас горит

Идей у него много
Он гений, чародей
Он проложил дорогу
По косточкам людей

Он денег много хочет
Не скоро мы начнем
Смотреть как он грохочет
Отправившись домой


“Купите воздух – он полезен
Купите пыль – она нужна
А вот еще в комплекте плесень
Она для вас ох как важна”


Хотя нет, нет, Вы подождите
Еще не взяли – ну и пусть
Вы лучше денег соберите
Придет к нам счастье, сгинет грусть

Мы целым миром соберемся
Ракету купим – пусть летит
К себе домой скорей вернется
Вот там пускай он и звездит

Дивлюсь у вікно - ніч
Відкриваю - чую цвіркотіння цикад
Я замотую тебе у шарф і тягну за руку - у ніч
Ти не розумієш але не пручаєшся
Ми виходимо з темного затхлого під'їзду - прямуємо до поля
Йдемо доріжкою - дихання рівне
Я підіймаю очі - місяць у повні
Моє дихання стає уривчастим
я починаю нервово хапати повітря
Твоя грудна клітка навпаки - плавно здіймається і опускається
Ти дивишся прямо, очі у світлі місяця яскраво-зелені
я врізаюсь тобі в долоню холодними синіми пальцями
Ти повертаєш до мене голову і всміхаєшся...
я здригаюсь, ти - звір, заплющую очі на декілька секунд,
відкриваю - ти знов йдеш дивлячись перед себе...
Звертаєш на поле, заходимо у високу траву
Ти відпускаєш мою руку, час починає текти повільніше,
ти граційно падаєш на траву мов на перину -
я повторюю за тобою
За 15 хвилин третя. Лежимо, вдивляємось у небо.
Як ти змінився, невже змирився з моїми дивацтвами,
ти казав, що в мене не всі вдома,
але сьогодні ти повернувся - і наче вже нікого не чекаю...
Місяць світить просто на мене,
у чорних очах з'являються великі яскраві жовті плями,
світло протікає далі і прорізає мозок.
Моє тіло починає конвульсивно рухатись,
в очах гра тіней, горло стискається.
я знаходжу твою руку, стискаю так, що відчуваю, як по моїй починає
стікати приторно тепла кров
У голові - ти, із звіриним оскалом і зеленими очима,
навколо тебе витають тіні,
ти спокійно стоїш і всміхаєшся
Мене трусить, мені холодно, все більше, більше, більше...
Я відчуваю як кожна клітина мого мозку
нервово пульсує задаючи такт тілу
Твій сміх стає різким як удари медіатора,
я відчуваю, що за мить обірвусь як перетягнена струна
Звук лезом виривається з горла
Різко схоплююсь, тремтячими руками намацую цигарки,
закурюю - 3:01
В повітрі стійкий запах металу
Дивлюсь на свої руки, відчуваю як стікають струмки крові.
Струшую рукою - але там ні сліду
Повертаюсь до тебе - тебе нема...
Звісно нема, не було, тебе тут і не може бути...
Підіймаю очі - місяць у повні...